Ельфійська пісня

Мелодія тиха, чарі́вна грає з крислатих дубів

Під широкими кронами ельфи супроводжують флейтами спів

Наче ріка ллється пісня, на смак, як солодкий нектар

Захоплює розум в тенета химерний медовий дурман.

Кажуть, хто спів той почує – навіки порине у темінь

Ноти ці ніжні, принадні, на хвилі здіймаються гребінь

У діброві чарівній, заклятій, не один мандрівник вже стоїть:

Всіх ельфійські чаруючі флейти здобули́ в полон тисячоліть

Сплутала мелодія ду́ми, затягнула гармонію в морок.

Плетуть ельфи клітки́ людям зі сріблястих голок.

А як воля знайдеться – найчуйніше серце,

Не здасться в полон одне зелене стебельце

Підуть війни, пустять кров – щоб заграли флейти знов

Й так наза́вжди, щоб між люду, врешті стих той шепіт змов.

Туманом густим, що затягує ночі, застелить дурман подорожньому очі

Замовкне розум, сни пророчі, зімкнуться ікла – гострі, вовчі

Так й грають ельфи: роками, невпинно.

Поневолюють люд, хоч комусь воно й дивно.

Руйнуються стіни, пустіють будинки, темніє наш світ через них, без зупинки.

Як мелодія кличе – всі слідом ідуть, й від історії «до» лиш зостались уривки.

В ду́шах палких піднімається гомін, низа́ми лунає скривджених стогін

Серед пилу, серед збоїн, чекають всі, що прокинеться воїн.

Може колись перерветься ця пісня, людський нащадок займе́ трон

Та доки грають ельфійські сопілки – світ навколо поринув у сон.