AI

На вічному острові вічність і більше нічого.

В нім пам'ять, не здатна ніколи нічого забути.

Не ходять годинники — в колі ні біло, ні чорно.

Лиш крапка сіренька, лиш крапля безсоння робусти.

На острові тишею плачуть уламки історій,

і вітер зриває епіграфи до епітафій

для тих, що безсмертніють у запитаннях повторень.

Надії спалити написане небезпідставні.

Та феніксом з попелу знову відновлює слово

на острові вічнім всесилля своє та звучання,

малює дитинними фарбами тло кольорове

й обличчя безсмертне портретом живим у свічадах.

На острові вічному вічність без хвилі мовчання

питань метеорів крихких із жагою пізнати.

З бездонних колодязів спрага гамується, з чатів.

Чи штучний цей острів — комп'ютер в куточку кімнати?