1. Балада про чекання. 2. Сон.

1. Балада про чекання.

Ти уміла чекати.

Росла, мов лоза,

біля тихих озер-озеречок,

ставків...

Говорила сама

і хотіла тобі щоб казав

хтось

слова чарівні...

Ти чекала

дощу, і вітрів, і снігів -

і міцніла лоза.

Пам'ятала, як дід різав десь краснотал,

Щоб міцних наплести кошикІв.

І чекала, коли прийде той,

хто вплете тебе

в долю свою

плавно й туго,

щоб міцно-преміцно,

щоб так,

як ніхто досі міцно не плів

(щоб любов як кристал!).

Ти уміла чекати.

Ловила південні вітри,

твої віти узимку

закутував іній густий.

І чекала,

а раптом примостить тобі до тонкої кори

Хтось гніздечко -

ремез чи дзвінкий соловій…

Ти була як весна,

Ти була як верба,

Ти була як вода...

Ти б змогла

змити греблю важку,

аби тільки в обійми до нього міцні!

І тоді б, як у Вербну неділю,

Зеленіла і квітла лоза -

Він кохати умів.

2. Сон.

дивиться

у дзеркальце

джерельце

у тому скельці

синіє ген озерце

а в нім

із мрій човенце

і я стою

на бе́резі

а в небі передгроззя

і ніби вже не човен

більш схоже на

ковчег

а в тім озерці

повінь

так синьо й срібно

і пахне вже дощем

крап-крап! ото і злива!!!

а біля мене близько

у бризках виблискує

фламінго

в намисті

з хризоліту

ми втішені

як діти

отой рожевий птах

і

я

на березі озерця

яке синіє в скельці...

...а що ж іще хотіти

до вранішньої кави

аби лиш

сни

цікаві

!