Віруючим не читати

Я люблю сутінки при заході сонця.

Дарувати вірші своїй коханці.

Погладити на вулиці кицьку

І згадати її обличчя вранці.

Яке, до речі, я ніколи не бачила

І навряд чи побачу колись.

Але уві сні, перед тим як це пробачити,

Вона сказала мені: "Молись!"

Хіба ж я грішна вмію молитись?

Сповідатись і просити прощення у Бога?

Та хотіла від неї навчитись,

Бо ж не мала нічого святого.

Не знаю, чи все таки щось з'явилось.

Хіба, якщо це було праведно

В той вечір перед нею склонитись

І вивчати її уроки віддано.

Стояти перед нею на колінах,

Старанно вивчати, як сповідатись

І отримувати кару за кожен гріх.

А їх уже чимало назбиралось.

Хоча, чи взагалі маю право

Назвати карою цю насолоду?

Вона вела себе ласкаво

Та ще й манила врода.

Вона - мій Бог.

Молитись їй — блаженство це і кара!

Лишились з нею ми удвох.

Лишилась я лукава.