Сновида
Я бачив місяць з білим тлом,
Світив мов зблякле сонце.
А я, вдавивши лоба в скло,
Дивився у віконце.
Те сяйво місячне мені
Тривогою постало,
Хоч звичної не було тьми,
Здалося все кошмаром.
У розпачі бреду у двір –
Будівлі, мов гробниці,
Безладний стосик дров, як звір,
Кущі, неначе птиці.
Так лячно й тихо, ні телень,
Лиш чутно серця стукіт,
Скрізь світло мертве, наче вдень,
Ще й тіні, наче руки.
Здалося з ляку, що прийшов
Печальний ангел чорний,
Він враз прицвяхував гвіздком
Мене в тім царстві соннім.
Від страху кинувся у дім,
Закрив всі штори низько.
Я вперше з місяцем таким
Впритул стикнувся, зблизька.
Відтак змішались ночі й дні –
Знов білий місяць в небі,
Тож тоскно маюсь уві сні,
Безсильний геть, далебі…
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.