Дилема війта

Кат сходами сходив поволі у льох,

Цей день мусив бути прекрасний:

Чекала сьогодні робота його —

Дістати зізнання із в’язня.

Від першої свічки, з якою прийшов,

Кат запалив решту свічей,

Всміхнувся і глянув на в’язня свого:

“Що ж, зараз тебе припече”.

Раптом нізвідки повіяв вітер

Та загасив пломені всі,

Ката кинуло в холодний піт,

Поринув льох у пітьмі.

Звідки ж у льосі вітер узявсь?

Напевно, це якийсь знак!

Збентежений, в ратушу кат швидко вдавсь

І там розповів, що і як.

По роздумах так вирішив війт:

Тут були насправді можливості дві.

Або чолов’яга невинний

Й Господь Бог не хоче даремних страждань

Або ж це усе чортовиння

І справа стає вже насправді складна:

Якщо ми замучимо друга чортів,

На нас впаде помста нечистих

І гірше від цього буде нам усім,

Чи треба це нашому місту?

Тож звільнений в’язень пішов чимскоріш,

Покинувши місце неслави

Із запахом сірки повітря вдихнув:

До нього всміхався диявол.