Українець
⁃ Коломійцев!!! - не відгукується. Молодий лейтенант крутить головою з краю в край довгого ряду солдат.
⁃ Коломійцев!? - нарешті знаходить худорлявого юнака, зупиняє погляд, - вийти со строя!!!
Михайло стоїть на місці, лише погляд відвів щоб не бачити маленького худого лейтенанта, може трохи старшого за нього, на прізвище Іванєнко. Оскаженілий Іванєнко підскакує до Михайла в притул:
⁃ Коломійцев! Пачєму нє отвєчяєшь!?
⁃ Так…, я, Коломієць, товариш лейтенант... – простодушно відповідає Михайло.
⁃ Откуда ти такой взялся? - ще більше скаженіє лейтенант!
⁃ З України …
⁃ Так ти хахол!
⁃ Нікак, нєт! Я - українець!
***
Пан Михайло служив в лавах радянської армії на початку 60-х на Кавказі, радистом. З захватом пригадував красу кавказьких гір та щирість людей. Багато розповідав про чудову і рідкісну професію яку опановував: як по між гір генерували потоки морзянки. І тільки цю історію розповідав зі зціпленими зубами і стиснутими кулаками. Історію про те як українських хлопців, в радянській армії, перетворювали на зросійщених хахлів, лишень трохи змінивши прізвище.
Впродовж життя, де б він не був: чи далека Донеччина чи рідне Поділля, чи безкрайній Сибір, чи незнаний В’єтнам, серце його було незмінно українським, яке він передав нащадкам. Це те що не можна викорінити, не можна вбити, що не вмирає.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!