Сила захована в Афінах

Афанасіос народився та виріс у старій частині міста Афін, виховувався у світській сім’ї: він мав у серці Бога, але розум свій тримав під вартою науки.

З дитинства Фанасіс (так його називали у родині та близькі люди) цікавився історією, тому й професію обрав відповідну – екскурсовод у музеї історії Греції. Все йшло своїм чином, аж поки однієї червневої п’ятниці до музею не привезли новий експонат. Екскурсовод не міг пройти повз цієї новинки, зокрема тому, що це стосувалось його роботи.

Експонатом виявився горщик – ані характерного для певної епохи малюнка, ані оздоблення, яке б вказувало на регіон, де могли б виготовити цю річ, геть нічого не було. Хіба що матеріал, з якого було зроблено горщика, міг би щось підказати Афанасіосу, та екскурсовод не встиг роздивитись ближче і таємничий посуд було закрито темним ящиком.

— Що це? – запитав Фанасіс у того, хто ніс горщика. Чоловік грізно подивився на вдвічі меншого від нього екскурсовода та прогримів, наче мінотавр:

— Горщик!

Фанасіса це образило:

— Я й так бачу, що не кістка! Але...

— У ньому купали Ахілла.

— Що? – оторопів історик.

Більше незнайомий велетень нічого не сказав і пішов собі.

— Це обурливо! – не на жарт розізлився Фанасіс. — Я ж не казкар, я історик! Що за неподобство! – із таким запалом історик миттю опинився на другому поверсі будівлі, дійшов до кабінету директора та постукав щосили у двері.

— Заходьте, – сказав спокійний як гора директор музею, пан Ніколаос Еротакіс.

— Що таке, Фанасісе? – лагідний тон директора тільки загострив почуття екскурсовода.

— Звідки у нас цей горщик?!

— А, – протягнув пан Еротакіс, зрозумівши про що йде мова. — ти про той, у якому Ахілла купали?

— Саме так!

— А що з ним? – на мить голос Еротакіса посерйознішав, та Фанасіс не звертав на це уваги. — Вже встиг потріскатись?

— Пане Еротакісе! Ви що, вірите у цей міф? Навіть не так: Ви що, вірите, що цей горщик пов’язаний із міфом про Ахілла?

— Так.

Фанасіс був остаточно вражений, ніби цього юнака вдарив уже ненависний йому Ахілл. Чи Фанасіс не історик, аби знати, що не було ніякої річки Стікс, в якій загартовували Ахілла? Та навіть якщо забути про історію та поглянути в канон міфу, то в жодних джерелах не згадується ніякий посуд, з якого купали того Ахілла! Чому ж тоді директор ставиться до цього мотлоху так, наче це цінна річ?

— Вина? – Еротакіса налякав збуджений вираз обличчя Фанасіса, тому підійшов до історика ближче та підставив плече. Екскурсовод ледве хитнув головою і з ще більшою силою вичавив із себе слово:

— Давайте!

Був кінець робочого дня. Еротакіс зачинив приміщення музею і сховав ключі у кишеню штанів.

Неподалік від музею був невеликий ресторан із відкритим дахом. Еротакіс та Фанасіс сіли в закуточку, майже біля виходу.

— Який ще Ахілл? Навіть якби цей міф був правдою, то не було б горщика: Ахілла тримали за п’яту та купали в річці, – розмірковував Фанасіс, насупивши свої густі чорні брови.

— Чому ти просто у це не повіриш? – голос веселого Еротакіса ніби розбудив хлопця. Лише зараз Фанасіс помітив перед собою два бокали.

— Я історик, – відповів він. — Я довіряю лише перевіреним фактам. А цей горщик є нічим іншим, ніж дешевим посудом!

— Звідки така впевненість? – схилив голову Еротакіс.

— А у Вас звідки? Де Ви взагалі це знайшли? – але Ніколаос лише мрійливо зітхнув і зробив ковток вина. Фанасіс опустив свої карі очі на склянку та підніс її до рота.

— Йой, яке ж міцне! – зіщулився від несмаку Фанасіс. Він знав, що Ніколаос полюбляє міцні вина, але юнакові ще не доводилось куштувати подібне.

Ще й музика заграла, а за нею заспівав знайомий багатьом голос Єлени Папарізу.

— І довго це лунатиме? – Фанасісові ця пісня встигла набриднути, та він розумів, що доведеться слухати її ще довго: це ж та сама пісня, з якою на конкурсі "Євробачення" навесні поточного, 2005 року, Греція посіла перше місце.

На вулицях Афін ще досі можна було побачити як святкує молодь і дорослі, почути солодкі слова з приспіву: "Ти – єдиний, ти – мій номер один, єдина насолода, яка у мене коли-небудь буде..." та ненароком стати учасником якогось танцю.

— Звідки горщик? – повторив своє питання Фанасіс, аби тільки не слухати цієї пісні. Та Ніколаоса вже заворожив спів, що лунав звідусіль, вино теж посприяло його розслабленню. Еротакіс сперся кулаком об неголену щоку й кудись подивився, наче подався у ностальгію.

— Еротакісе? – занепокоївся юнак. — Пане?

— Це була дівчина, – промимрив Ніколаос. — така красуня, наче...

Ніколаос розпрямив спину і подивився в інший бік ресторану. До виходу прямувала дівчина у блакитних шортах і білій майці. Оминувши столик Ніколаоса та Фанасіса, незнайомка розправила своє темне кучеряве волосся та пішла далі.

— «Дуже схожа!», – блискавкою промайнула думка в голові Еротакіса. Він залишив Фанасіса і підійшов до дівчини, яка не зробила й семи кроків від закладу.

— Даруй, а ти не... – хотів було запитати про щось Еротакіс, та, поглянувши на обличчя дівчини, замовк.

— Вибачте. я обізнався, – зніяковів Ніколаос. Але ці чисті зелені очі ніби затягували в себе, змушували залишитись аби дивитись на них далі та не рухатись, наче камінь.

— Нічого, – мовила незнайомка. — у цьому немає нічого поганого. Я – Софія.

Фанасіс бачив спину свого керівника, але не міг до кінця зрозуміти чому він забарився. Нарешті юнак не витримав і встав зі столу.

— Стривайте, шановний! – чиясь сильна рука змусила Фанасіса сісти на місце. Офіціант попрохав оплатити рахунок. "Шановний" обшукав свої кишені джинс і єдину кишеню на сорочці, але всі як одна вони були порожні.

— А най його! – не на жарт злякався Фанасіс. Офіціант досі тримав його за плече. Аж раптом…

— О, – протяжно сказав офіціант. — а Ваш друг доволі щедрий!

Зиркнувши на стіл, на якому обережно лежали купюри Еротакіса, Фанасіс заспокоївся та віддав гроші. Тільки-но офіціант пішов, юнак стрибнув зі столу та вибіг з приміщення.

— Ніколаосе! – окликав свого директора екскурсовод. Еротакіс обернувся на оклик, але нічого не вдіяв.

— Ти її бачив? – перебив Фанасіса чоловік. — Ти бачив, куди вона пішла?

— Хто?

— Софія, – за словами Ніколаоса, він та Софія просто балакали, та в одну мить вона зникла.

— Наче й не стояло тут ніякої Софі!

— Дивно, – підсумував Фанасіс. — про що ви говорили?

Директор лише розвів руками: — Не знаю.

— Як це? – юнака обурила така відповідь. Ніколаос лише винувато покліпав очима, наче дитина, яка благає батьків пробачити їй.

Про випадок із Софі ані пан Еротакіс, ані Фанасіс того вечора більше не згадували. Вранці наступного дня, суботи, також було не до незнайомки, бо... зник горщик. Той горщик, в якому купали Ахілла.

Давно так не лютував пан Еротакіс, та поступово його лють охолола і він почав згадувати нещодавні події.