У нього є правила

Привет. У старого душніли дійшли руки до наступної оповідки. Прочитав до кінця. Що ок: щоденниковий формат із датами - норм структурне рішення, фінальна сцена впізнавання зроблена з напругою і смаком, розв'язка не злита. А тепер хвилина душніння: 1) "У них в меню були страви навіть для легкого сніданку" - "навіть" передбачає несподіванку, а яка несподіванка в тому що кав'ярня має сніданки? І що таке "легкого сніданку" - може то вже домахуюсь, а шо, в кав'ярні зазвичай важкі? незрозуміло. 2) Герой встиг роздивитися жопу людини, яка сиділа, встала і пройшла три кроки до дверей. Шось не то з цією мізансценою, і хоч би реченням одним був натяк, що він йому "зайшов" і там якась хімія, бо далі почалися проблеми. 3) Логічна дірка: мотивація головного героя погодитися на непристойну пропозицію. "Не зможу виплатити компенсацію" ок, але людина їздить на машині, купує батькам кавоварки (бо грошей у нього більше ніж у них, ага) і живе в будинку з власною кав'ярнею. Один рядок про суму яка його реально топить - і питання закрите. Зараз читач не розуміє масштабу загрози і тому не розуміє, чому герой здався. Коментарі глянув по діагоналі, цього було достатньо, щоби побачити, що вже казали що виглядає, наче в героя майже сумнівів не було, хоча то його перший досвід, так що на цьому загострювати увагу не буду. 4) І трохи про темп: перший розділ детально розписує понеділок-вівторок-середу-четвер, але жодна з цих деталей далі в тексті не з'являється. Або скорочувати, або давати їм роботу в сюжеті. ну і ще) в силу досить специфічного почуття гумору очікував, що насправді то виявиться не той хлопець, а якийсь старий жирний стрьомний дід який теж тоді був в кав'ярні і головний герой його не помітив))))

привіт) дякую) особливо за душніння) виправляти я вже тут нічого не буду, але на майбутнє відмічу.. у вигляді виправдання, поясню: 1. в кав'ярнях я жодного разу не бачила сніданків, обідів чи ще чогось окрім солодощів (звісно ж, я не про кафе чи бари, а саме про кав'ярні.. не ті, що за кордоном, де люди в принципі мало готують вдома, а в наших).. тому і так 2. я все і всіх розглядаю, чую зміну інтонації, настрій тощо.. і нічого особистого.. взагалі роздивлятись єдину людину в кафе це щось на рівні інстинкту.. тим більше, що гг сидить, а той встав - йопа на рівні очей.. і хлопець сам першим глянув, ніби впізнає.. коротше - взагалі не бачу тут проблем ніяких... можливо, чоловіки якось інше роздивляються людей, в плані що роздивляють лише у випадку, якщо мають інтерес певного характеру.. хоча з того, що знаю, ніби теж ні.. в будь якому разі відверто не розумію чому у вас тут виникли питання) 3. по-перше, далеко не всі люди в стані афекту здатні тверезо мислити... по-друге, ви не можете знати які суми компенсації по договору і взагалі рівень проекту... я розумію, що може ваш дохід прямопропорційно залежить від вартості контракту, але мій досвід каже, що ні.. щодо квартири - те, що він там живе, не означає що в нього після сплати по кредиту та іншим витратам залишаються гроші навіть на ще одні штани... щодо кавоварки - знову ж, тут не сказано про рівень життя батьків.. більше того, він не купляє, а віддає їм свою! певно немає в нього грошей на нову зараз. дешевше пити каву на роботі і в кав'ярні... та і вартість житла не залежить від наявності магазинів в будівлі , особливо коли ті відкривається пізніше купівлі.. ну і взагалі сам факт того, що він ось так легко ведеться на заяви батьків вже каже про те, що він піддається на маніпуляції та погрози.. і суть ціє сцени в цьому.. ну і в принципі, в більшості випадків, люди роблять абсолютно нелогічні штуки, хоча вони звісно ж вважают інакше.. просто в кожного своя логіка) ну і є ще один момент - в тексті ні слова про дівчину, дружину, колишню... як на мене, читачу варто б подумати і над цим... і не забувати дещо - людина, зазвичай, не може зробити того, на що не здатна... і зазвичай не буде сама, якщо в неї немає проблем.. інше питання, що я не копала глибше, нехай кожет сам собі домалює.. ціль твору не у розповіді про чиєсь трагічне життя) 4. по темпу теж не дуже розумію, тому що все саме так, як і має бути.. в рваному темпі.. щоб вирвати центральні події із темпу його звичайного життя.. ну а про останнє.. а-а-а.. нє.. я б до такого не додумалась))) ну хоча б тому, що "старий дід" як раз би повністю зламав логіку.. по-перше, старого він би по запаху вичислив в готелі.. звиняйте, але старе тіло, це старе тіло.. по силі ерекції.. по стану шкіри.. по задишці під час акту.. фе.. поки писала самій вже гидко стало.. уявила надто старого бридкого пердуна)) це вже не еротика))) а то ж був конкурс в жанрі еротики))

п.с. але в будь кому випадку, дякую за розбір.. є над чим подумати і тут.. мене зараз непокоїть один момент (не про цей твір, а взагалі), про який ваш розбір мені нагадав де межа між "автор розжував все, що взагалі немає місця для власних думок" і "залишив простір для роздумів".. чи це просто як різні жанри і правильної відповіді немає в принципі? ну бо по цьому твору (на відміну від "я людина") я реально не бачу ніяких дир, для мене як читача їх немає.. і потреби тут пояснювати кожен рух я теж не бачу.. і це муляє... в тому плані, що я тепер не розумію меж власної свободи, як автора

Як і в минулий раз, моє душніння має суто рекомендаційний характер) Поділився враженнями і розповів, чому саме таке враження виникло. Я би правда зрадів якби, наприклад, герой повідомив що він не любить солодке, а тут не тіки воно є. І порадів би натяку, як у нього справді з фінансами і хоча б окресленому масштабу нагрібаючою проблеми) І да, особисто я хрін би там когось роздивлявся, так що порадів би, якби було пояснення чому саме герой залип, це б пояснило для мене те що він погодився. ну і щодо діда це я вже шутки шутю) бо ну да ну да, саме чарівні хлопці з фігурою "здох і ходе" будуть платити гроші за зустріч і такі, що це може допомогти вирішити проблеми)

хахаха))) ой як же мені подобаються ваші коменти))) я от для себе ще ніяк не зрозумію, як автор, як повідомити читачу ВСІ нюанси життя, які впливають на мотивацію, і не роздути звичайне оповідання в роман.. бо технічно то, по сюжету, як мінімум повість з цього можна зробити.. і навалити там драматизму ще більше) навіть вже просили про це кілька людей, правда не тут.. поки що воно в мене виходить лише як інфодампи(( а я сама не люблю таке читати.. краще вже хай невистачає інфи

Цей файл зовсім не битий! Звісно є, як то зар модняво казати, певна редфлежність (чи який там колір). Але оцінюю за кінцевим результатом — всі задоволені лишаються, до підкошених ніг задоволені😏, тож не мені засуджувати. Насправді хочеться похвалити темп та плавність тексту, це було гаряче та приємно тягучо. Порівняння, описи, яких більше ніж діалогів, просто крутецькі. Вони заповнювали простір між героями, які не промовляли думок вголос. Дякую!

Читала вашу роботу ще під час "еробуму", але чогось не залишила коментар, от я жінка лінива. Виправляюся) Почну, мабуть, з мінусів, щоб солоденьким то усе в кінці приправити: мені не дуже подобаються подібні сюжети. Мені то все віддає яой-манґами 2010-х років, де все через шантаж, замовчування і певне приниження. Бо, якщо я правильно зрозуміла, ГГ не мав досвіду з чоловіками раніше, тому приниження на початках точно було, все-таки він не зі своєї волі в той готель прийшов на секс-родео. І я ніби не з тих, хто любить в моралізаторство 😂 але шось зачепило мене в не найкращому сенсі Думаю, враження пов'язано з тим, що ви добре пишете (плавно переходжу до плюсів), тому це не сприймалося як "хлопчики якісь намальовані". Ця робота відчувається реалістично і від того ситуація, в якій опинився головний герой, стає ще більш відштовхуючою. Навіть якщо Максим жодного разу не заподіяв реальної шкоди, це все одно є великим навантаженням і не дуже приємним способом пізнати себе глибше й подумати над орієнтацією. Однак повернемося до рівня вашої майстерності 🤭 у вас приємний стиль, ви добре передаєте емоції головного героя. Сцена в номері дуже, ДУЖЕ чуттєва, вона відчувається реальною і довбає по мізками добрячою такою напругою.  Шкода, що не було можливости подивитися хоч одним оком на той перехід від "як же ж я і з чоловіком?" до тієї стадії, коли Максим перетворюється на справжню жагу головного героя. Але що опис тієї самої жаги мене розмазав — це однозначно. Дякую авторці за цікаву й якісну роботу, я точно не дарма проситала її вдруге. Ось би ще й історію від лиця Макса прочитати, але то все мрії-мрії)

дякую за відгук) з сюжетиком.. ну щось люблю я такі штуки - коли все через примус різного рівня.. у сенсі - взагалі всі дії героя) мабуть, проступає риса самого автора, фіг йопу підніме, щоб щось зробити, поки не клюне)

Гаряче, й у той же час чуттєво. Подобаються описи, відчуваються живо, змушують переживати на собі цю нестерпну залежність від найменших деталей, гонитву за слідами його присутності й знемогу від незнання, хто ж є цим мучителем. Напружений момент, коли ось-ось, лише рукою дотягнися - а все йде шкереберть, і лишаєшся з гуркотом двері, дійсно, наче ляпасом. Може, фінал для когось вийшов надто наївним, але мені сподобалось. Хоч на папері історії мають право на щасливий кінець. Дякую за круту історію!

Що ж. Зовсім не жалкую, що доводиться перечитувати цей твір, щоб оживити в пам'яті подробиці))). Зав'язка мені сподобалася)). Хоча якщо ввімкнути режим бета-рідерки, то можна було б трохи домахатися (і до фіналу теж), але не хочу. Не до цієї історії. Тут я все приймаю як належне і вірю всьому, що відбувається. Так мало відбутись, щоб народилася ця історія. І я не здивуюся, якщо так реально колись сталося/станеться. У світі можливо все)). Ну а несподівані зустрічі -- то взагалі святе. Колі треба і, особливо, коли не треба. Іноді величезне місто кількамільйонник стає дивовижно маленьким та тісним. Дуже сподобався опис почуттів гг, коли він сидить у масці, тимчасово позбавлений зору, та передає свої враження (та спогади) від приходу "спасителя-мучителя". Напруження, коли чекає його... Я взагалі люблю такий стиль оповіді, коли спогади перемішуються із сьогоденням, коли це все зварено в одному чані та подано під тиском почуттів. Сцена непослуху дуже напружена, і тут з читачів майстерно знущаються у самому вишуканому сенсі: змушують бажати продовження/завершення, але ми обламуємося разом із головним героєм... Але маємо ім'я))). Походу хтось хоче (свідомо чи ні), щоб його знайшли, вирахували?)) "У мене є правила, але я хочу, щоб мене від них звільнили"))). Дуже шкода, що читачам не показали найсмачніше -- детальний процес приручення)).

От чому людям потрібно мучитись і жувати кактус, замість того, щоб просто поговорити і домовитися)? Історія цікава і змушує читача додумувати багато деталей самостійно, в цьому й роздинка. Чи були у Максима якісь почуття до оповідача спочатку, чи це задумувалося виключно як вдоволення кінку і нічого більше? Як проходили їх перші зустрічі? Дуже незвичне застосування, як для сюжетів на подібну тему, зміни ролей. Що саме "заводить" укладача контракту - зустріч з незнайомцем (точніше, реверсивно, це скоріше він змушує оповідача зустрічатися з незнайомцем) чи дотримання вигаданих ним самих обмежень на межі садо-мазо? Як на мене, в цих недомовках більше еротичності, аніж у самій сцені (хоча та гаряча якраз на потрібний градус). Та й фінал достатньо відкритий. Хід з подругою - вогонь прямо. З недоліків - забагато використано вставних слів (скоріше, напевно, очевидно, навіть), бракує інших розділових знаків, крім ком (ком теж в певних місцях бракує). На моменті з контрактом готова була заволати чаєчкою: він очікувався, але це прямо довбаний прийом "так-треба-для-сюжету"! Але гаразд, спишемо на саб-кінк оповідача "вирішіть за мене, що мені робити" (бо пояснення про гроші виглядає заслабким, пробачте).

ну так.. людину, яка на щось не здатна, не змусити нічим.. але, якщо здатна, потрібно лише підштовхнути.. жертва ніколи не буває випадковою, мисливець завжди бачить, хто поведеться щодо розділових знаків (авторська пунктуація)))))))))), а якщо серйозно - дякую, ще раз перечитаю пізніше)

Ох... Ви просто... Ви... дали мені надію. Або хоча б розуміння. Я рада за тих людей, у котрих виходить вивести залежність від інщого на рівносторонні відносини... Просто мрії, що збуваються. Так заздрю) але це і не заздрість. Це вже просто біль... Глухий, щемливий. Біль давньої утрати) Ви... реалізували те, що я хотіла у майбутньому, та не знала як: зобразити справжню залежність від людини, ломку за хазяїном... Але Вам вдалося навіть більше: не піти від хазяїна, а... Переформатувати стосунки. Хеххх... Вчитися мені і вчитися. Я не зрозуміла що відбулося вкінці. Він потрапив на нараду?? Знайшов Максима, пішов до нього на роботу і повернув собі? Чи як це відбулося?? Чи це, не дай Боже, його марення?? Я не впевнена, що хочу чути відповідь. Мені хворобливо подобається вірити у те, що інколи є інший вихід, аніж розрив стосунків, та відмова від них

він чекав.. потім шукав... і реально його зустрів... впізнав.. і той теж... а головне Максим не втік, він теж залежний, саме тому і тікає, бо не може собі дозволити бути залежним.. тому що це його вразливість.. тому в нього є правила, це захист від більшого а нарада - герой просто згадав їх знайомство, реальне перше ще до всього цього.. і це Максим як раз тоді на початку сидить в кафе і скролить (ні не новини, а як раз той самий файл), і саме тоді в нього виникає ідея все це провернути.. просто гг до цього моменту не розумів, як, де, коли, чому він.. і це розуміння теж дало йому сил, всі карти відкриті - просто зроби свій хід

Значить я все правильно зрозуміла))) Я одрпзу збагнула що він там скролить