Сон Реоли

Торохкотять колеса. Вона прокинулася. Палюче сонце в зеніті. Над нею хтось нахилився. Кудлатий велетень з пронизливо теплими очима.

— Привіт, — сказав він і посміхнувся.

— Господи, Галене, що це було, я бачила…я робила.

Він погладив її обличчя. Нахилився і поцілував.

— Не хвилюйся. Це був лише сон. У твоєму випадку все не так погано як я боявся. Проте залишити місто таки доведеться.

— Проте принц. Він казав що…

— Що купив тебе у маман? Так. Проте коли ти напустила на нього кошмарів, відмовився від угоди. Погрожував що прикриє бордель.

— Я не хотіла.

— Нічого. Все на краще.

— Маман?

— Наказала забиратися геть. Я пішов разом із тобою. Зрештою я також ненадійний актив.

— А…

— Дівчата? — він помовчав. — Сказали що залишать цю стару курву і почнуть працювати на себе.

— Галене. Ти знав про Меру?

— Про кого?

— Дівчину, яку вбив принц. Яку кохав його брат. Потрібно повідомити когось.

— Звісно. Ми все зробимо. Коли будемо у безпеці.

Реола відчувала себе втомленою. Свідомість наповнювалася туманом. Дуже хотілося спати. Без снів. Відпочити хоч трохи від всього. Відпочити від снів.

— Дякую, — сказала вона і провалилася в пітьму без сновидінь.