Сон Реоли

Двері кімнат розчинялися одна за одною вслід гучним ударам і крикам:

— Прокидайтезз! Дармоїди нікчемні!

Реола відкрила очі, ще до того як маман загупала у її двері. Погляд впав на великого павука, що мирно доїдав у кутку кімнати муху. Реола уявила що ця муха, це маман Флу. Задоволено потягнулася і встала з ліжка. Такий чудовий сон снився. Про те, що вона якийсь старигань, що просто сидить на сонечку голяка, пасе овець і читає книжку.

Вона накинула на плечі халат. Її кімната була на третьому, останньому із поверхів борделю маман Флу, тож поспішати не варто.

Однак, що вжалило стару заразу? Зазвичай, день у борделі розпочинався недалеко від обіду. То чому сьогодні їх будять так рано?

Реола провела кілька разів гребінцем по волоссю, щоб привести зачіску у відносний порядок. Поглянула у дзеркальце. Хвилясте волосся до плечей вилося потоками чорних змійок. Зеленкувато карі очі сяяли маніакальним блиском, нагадуючи про чергову порцію місячної солі яку вона вчора курила, в самоті, на терасі.

Гидка звичка звісно. Проте що їй залишалося? Без солі і Галена, вона б давно з'їхала з глузду. Робота в борделі може видаватися казковою тільки тим, хто ніколи в ньому не працював.

Вона відчинила двері прямо перед носом старої відьми. Маман впірилася в неї поглядом фасеточних очей.

— Я вже прокинулась. Не треба гримати.

Черевце маман налилося багрянцем. Губи оголили рядки золотих зубів.

— В ззал. Бігом!

Реола скептично поглянула на Флу. Минула її охоронців, двох братів-близнюків із головами носорогів, не подаючи вигляду, що тон з яким Флу говорить, бісить дівчину до чортиків.

Тільки коли маман була вже досить далеко, вона дозволила собі тихо прошепотіти:

— Стара курва!

Проте цей крик ненависті в порожнечу, не приніс очікуваного полегшення. Зрештою вона сама здалася на милість маман два роки тому і це було майже найгіршим рішенням у її житті. Майже бо найгіршим було залишатися в рідному містечку Харбор, де про неї вже йшли поголоси. А від поголосів, до відвідин констебля, один маленький крок у донос від хлопця якому вона так необачно відкрилася. Проте принаймні маман дала їй поприще на якому Реола могла відточували талант сновидиці. Де ще стільки можливостей для втілення чужих фантазій, як не у ремеслі шльондри.

Реола швидко пробігла сходовою кліткою. Зустрілася очима з оголеною рудоволосою повією, яку всі кликали Мері Ред, що якраз збирала розкидане вбрання з підлоги коридору. Та посміхнулася і спробувала виправдатись:

— Син графа Райні вчора, був надто нетерплячим.

Реола кивнула їй розуміючи. Хоча у власній роботі з клієнтами, їй не доводилось роздягатися.

— Той юнак, з дивним обличчям, що прийшов разом з батьком? Ну той, що ще мастурбував у куточку?

— Він не юнак, — всміхнулася Мері. — Просто веде себе так. Він недоумкуватий. Хоча і його батько також, правда по своєму.

— Можна поцікавитись чому?

— Я зрозуміла це після виразу “він так себе веде, тому що ніколи не був з бабою”. Типу після траху зі мною, в нього клепки на місце мали встати.

Реола щиро засміялася.

— Ох, ця цілюща вагіна Мері Ред. Хто ж її не знає?

— Звісно, звісно! Тільки не розповсюджуй мою рекламну брошюру серед хворих на проказу і сифіліс.

Реола засміялася і пішла далі. Увійшла в головну залу борделю. За шинквасом куняв Армас. Вчора якийсь купець, з тих хто багатший, змушував бідного бармена дегустувати із ним всі різновиди наявних у закладі напоїв. До честі Армаса, він робив це не безкоштовно і зміг перепити клієнта. Хоча як наслідок, сьогодні його обличчя, нагадувало якусь із масок смерті із надгробків на місцевому кладовищі. Декілька повій обох статей, вже спиралися на стіни. Прибиральниця Кода, відмивала сліди блювотиння з панно на якому люди у різноманітних позах і комбінаціях задовольняли одне одного на фоні виверження вулкана. Ніхто з присутніх на картині не звертав уваги на наближення катастрофи. Напевно автор намагався таким чином засудити надмірну розпусність. Але життя іронічне стерво і картина врешті прикрасила стіну борделю.

Коли всі зібралися, матінка Флу тричі клацнула жвалами, оглянула поглядом фасеточних очей робітниць та робітників і оголосила глухим дзищанням на всю залу борделю:

— Важливий клієнт прибуде завтра дівчатка і хлоп’ятка. Готуйтеззь. Якщо ви його профукаєте, зсшкуру зздеру. Ясно! Це не якийсь там купець з зарубіззжя, а його могутність принц Ліонель з свитою. Все має бути бездоганно!

— Зрозуміло матінко Флу. Будемо готові матінко Флу, — промовили дівчатка.

— Будемо в кращому вигляді, матінко Флу — вигукнули хлоп'ятка.

Це була їх традиція. Всі були зобов'язані переконувати маман Флу, що все буде добре і вона заробить багато грошей. Однак якщо цього разу сюди занесе цілого кронпринца, то діло дійсно обіцяє бути вигідним для старої шкапи. Хоч принців наскільки вона знала налічувалося як мінімум шестеро, від трьох різних матерів, та саме Ліонель був найстаршим. Друга персона Альбіону після короля.

“Можливо він вже готується до правління і першим його кроком є перевірка всіх борделів на відповідність стандартам Альбіону?” — єхидно всміхнулася вона про себе.

Зрештою її це не стосується. Навряд Флу настільки дурна щоб показати монарху сновидицю. Отже Реолі доведеться просто переконувати всіх що вона звичайна, на сама цікава повія у борделі і можливо тоді ніхто з свити принца не намагатиметься її трахнути.

Однак завіряння дівчаток і хлоп’яток не заспокоїло маман повністю. Вона оглядала своїх підопічних з прискіпливістю мухи, що шукає купу гною на яку можна сісти зверху. Напевно перевіряла чи товарний у них вигляд.

Її погляд по черзі зупинявся на перевертні-андрогіні Лілі, Сесілії — жінці з важким характером і зростом у цілих два з половиною фути, затримався на Фабії — чий довгий язик на протязі всього спічу шукав у повітрі мух.

На Реолу вона майже й не глянула. Дівчина зітхнула з полегшенням. Сновидців сьогодні буря минула стороною. Потрібно буде випити за це келих її улюбленого вина, а ввечері викурити люльку чи дві.

Проте буря паршивої вдачі матінки Флу мусила пролитись хоч на когось. Не важливо кому саме перепаде. Проте хоч комусь має. Матінка Флу зрештою людина звички.

— Гален. Побрий груди і спину. Ти все менше нагадуєсш екзотику і все більше коззла.

Матінка Флу обрала жертвою Галена — величезного фавна, чиї нижні кінцівки, груди і спину вкривав товстий шар кудлатої шерсті. Як вона це помітила, враховуючи що Гален був вдягнутий, залишалося секретом, проте матінка завжди бачила все. Навіть якщо не бачила. Іноді навіть коли цього не було.

— Леді Мод прибуде сьогодні ввечері люба матінко. Мої кучерики налаштовують її на особливий анімалістичний лад.

— Зззбоченка, — прогуділа невдоволено маман, її черевце розпухло від обурення, — Добре. Спровадь її а потім ззбриєш. І не думай, що я забула про вчорашню розмову. Подумай. Це в твоїх інтересах.

Гален угідливо опустив рогату голову, демонструючи покору. Жест однак, виглядав смішно у його виконанні, бо фавн був в півтори рази більший за будь-кого нормальних розмірів, а тітонька Флу ледве сягала п'яти футів від жвал до кінчика черевця.

— Тепер готуватись вззі. Швидко. І ще, побачу що хто виходить з закладу з повним гаманцем, шкуру спущу!

Перш ніж зайняти звичне для неї місце у цьому театрі розпусти, Реола підійшла до Галена і торкнулася його волохатої руки.

— Прийдеш сьогодні до мене?

— Якщо ти не заснеш до того часу.

Він усміхнувся. Хіба так можуть посміхатися чудовиська?

Пізніше, випиваючи біля шинквасу в очікуванні клієнтів, вона таки наважилася запитати в подруг.

— Чому маман так з’їлася на Галена? Він приносить гарні гроші. Леді Мод золотом платить за ніч з нашим хлопчиком. Не кажучи вже про графа Брейна. Чи того купця, Тарвіша здається.

— Не звертай уваги, — промовила Фабія.

Вишуканим хвостом ящуриця тримала бокал з виноградним соком. Напоїв міцніше, вона з невідомої причини не визнавала.

— Маман завжди незадоволена. Уяви собі, як тільки я прийшла сюди, вона закотила мені лекцію, щоб я не їла мух при клієнтах. Мовляв це не сексуально. Пфе…

— Це ще нічого. Пам'ятаєш ті платтячка, — процідила крізь зуби Сесі. — Таточку… Таточку… Я буду хорошою дівчинкою.

— Фу. Припини, бо мене виверне, — скривилася Фабія і демонстративно вклала два пальці у рот.

— Ні! — Сесілія змахнула маленьким кулачком у повітрі. — Я тоді сказала старій курві: Мої клієнти без того збоченці. Підігрівати таким чином я їх не збираюся.

— Вона переконувала нас змінювати ознаки статі тільки частково, — Лілі, що зараз була в своєму жіночому амплуа показала на пальцях. — Тут хлопчик. Тут дівчинка. Нам ледве вдалося переконати матінку, що наша анатомія не так працює і ми не можемо бути тим і другим одночасно.

— От стара відьма, — посмішка ящуриці стала хижою. — Вона змусила б нас в мотузку залізти за мідний кварт.

— То вона просто його шпетить щоб було? — перепитала Реола у подруг.

Сам Гален, ніколи не говорив їй як потрапив до борделю маман Флу. Власне він і власну природу обговорював неохоче. Навіть після того як Реола вчула у ньому ще одного обдарованого прокляттям магії. Спершу вона відчула, що кожного разу в його присутності відчуває дивний спокій і полегкість. Проте поважала це просто виявом власного непрофесійного інтересу до фавна.

Проте пізніше вона побачила дещо дивне. Це було декілька місяців тому. До Галена прибула одна досить значна у місцевих колах художниця. Щось у його натурі приваблювало творчих людей. Можливо химерність вигляду. Чи вміння слухати. Принаймні тоді їй так здавалося.

Художниця була в жахливому стані. Пізніше Реола дізналася що було причиною. Відміна картинної експозиції, де мали продемонструвати її нову картину, як вона казала — твору всього її життя.

Реола навіть згадала як звали художницю. Ільда Редфокс. З нею був пов'язаний якийсь скандал.

Проте Галену вдалося досить швидко втихомирити художницю. Це можна було б списати на його чудові здібності як професіонала в ліжку, якби Реола бачила що трапилось насправді.

Вона бачила як Гален стримує дівчину від стрибка з тераси на третьому поверсі борделю, а потім цілує. І звісно це могло бути звичайною трагікомедією що її схильні розігрувати деякі творчі особи. Однак щось вийшло тоді через рот Ільди. Воно нагадувало багатоніжку із людським обличчям. Гален всотав це у себе, хоч тварюка виривалася з його рук.

Тільки тоді він помітив Реолу. Йому довелося зізнатися, хто він такий. Не один із обдарованих. Дещо гірше. До сьогодні Реола гадала що тільки вона про це знає.

Тепер вона підозрювала що секрет Галена відомий ще одній істоті — Флу.

— Так і ні, — відповідаючи подрузі Фабія нігтиками вийняла з бокалу виноградну шкірку і швидко підчепила її язиком. — Про Галена різні чутки ходять.

— Наприклад?

Фабія лише іронічно подивилася на подругу. Здається в її очах можна було прочитати запитання: “Ми дійсно будемо грати в цю гру?”

— Що він не використовує всіх своїх можливостей, — вишкірився Сесілія, оголяючи гостренкі зубки.

— Це як?

Дівчина відчула поколювання тривоги. Якщо до них доходять чутки про Галена, то матінці Флу також все відомо.

— Хто зна? — задумливо промовила Сесі. — До прикладу що він дуже перебірливий у виборі клієнтів. Чомусь обирає людей, з надломом, тих яким боляче і не дуже женеться за грошима, які міг би отримати у випадку якби змінив свої стандарти.

— Угу. — скептично всміхнулася Фабія. — В справу він точно прийшов не заради шаленого заробітку. Після комісії маман Флу, він отримує менше ніж юнга на кораблі Торгової Гільдії.

— Охоче вірю, — відповіла Реола.

В неї також складалося відчуття що мадам платить рівно стільки щоб вони могли прожити до наступної подачки, але не залишити справу з кінцями. А ще тема грошей була чудовою можливістю полишити розмови про Галена, які набули на її думку занадто небезпечного характеру.

— Тобі також зажимає? — здивувалася Сісі. — Ти ж місцева зірка.

— Гадаю маман це не дуже цікавить, — збрехала Реола.

Якби справа була лише в цьому.

— Так натисни на неї, скажи що підеш, якщо вона не перегляне відсотки. Твій талант, я б життя віддала за те щоб вміти те що ти робиш.

— Сісі, я на гачку, якщо ти не зрозуміла. Маман може мені взагалі не платити і я не піду, бо досить їй донести констеблям і зовсім скоро моя шия опиниться в петлі на Відьомській площі.

Запала неприємна мовчанка. Дівчата не дуже усвідомлювали того що між ними і нею була певна різниця. Анімалістичні риси Фабії і зріст Сісі робили їх помітними, для когось огидними, проте головне було те, що вони залишалися безпечними. Навіть Лілі чиї здібності були магічної природи, залишалася достатньо безпечною щоб не надто побоюватися розправи.

Щодо неї, навряд хтось буде почувати себе в безпеці, знаючи що поряд є людина здатна вивідати твої секрети, поки ти спиш. Покручів зневажали, але за сновидцями полювали.

Хтозна скільки маман платить констеблям щоб ті закривали очі на її маленьку магічну іграшку. Для Реоли вийти з справи, це підписати собі смертний вирок. Єдина надія, зібрати достатньо грошей, щоб мати змогу залишити Альбіон. В Швабії кажуть обдаровані талантом лише вносяться у реєстр і можуть жити своє життя без загрози бути спаленими на вогнищі. На островах Нігунд їм поклоняються. В Незалежному Штаті якщо вірити чуткам вони правлять.

— Вибач Рео, — промовила Сісі присоромлено.

— Та не зважай. Зрештою ця пастка в яку я сама себе загнала. Тепер думаю чи взагалі годжуся для цієї роботи.

— Як всі ми, — відповіла Сісі. — Ти можеш уявити як мене задрали ці виродки з масними поглядами. Якби вони принаймні бачили в мені жінку, а не… ну ви розумієте.

— Ми екзотика, — сумно всміхнулася Лілі. — Цікава забавка. Пораєш дівчинку, потім хлопчика і не потрібно платити двічі.

Знову запала мовчанка. Тепер ніяково стало Реолі. Звісно у кожної з них є свої проблеми. Звісно кожна з них балансує на тій тонкій межі між усвідомленням себе як людини і розумінням що частину кожної доби ти не зовсім людина, а забавка за яку заплатили гроші.

— Мене все влаштовує, — всміхнулася Фабія. — Люблю почувати себе бажаною. Люблю коли вони благають мене зробити їм боляче. Люблю робити їм боляче. Єдине що мене розчаровує в цій роботі, те що я не можу зжерти одну солоденьку жирну мушку.

— Фу, це гидко, — засміялася Сісі.

— В кожного свої еротичні фантазії, — всміхнулася Фабія.