Пташка біла

Нагло пирхла щебетушка,

Вже займати я не міг!

А лишила мов на сміх

Білу шарфу з капелюшка –

Плили сльози з віч моїх,

Цілував я слідки ніг…

Улетіла пташка біла –

вже займати я не міг!

© Василь Пачовський “Дрожання душі”

Хлопчина знову сидів у кутку і повільно цідив рідину ядерного кольору із келиху. Яса перетнулась із ним поглядом, а тоді його очі ковзнули назад до тонесенької книжки.

“Хто з біса читає у барах?” – подумала, як вперше побачила його на цьому місці. І ось уже кілька місяців кожного суботнього вечора вона спостерігала, як той заходить до напівтемного приміщення, вмощується у одне й те саме пошарпане крісло, замовляє щоразу новий напій, розгортає книгу і мружиться у слабкому світлі ламп із абажуром кавового кольору. Гортаючи сторінки під вінтажну та стилізовану під вінтаж музику, хлопець виглядав, як герой серіалу. Який саме герой, Яса все не могла визначити. Загадковий романтик, і книжка в нього в руках – це томик Байрона? Чи той самий скромний милий хлопчина, закоханий у королеву школи, якому неодмінно пощастить, бо сюжет готує йому можливість проявити себе й завоювати її серце. “Пітер Паркер”, – усміхнулась спостерігачка.

Яса відсканувала QR-код зі столику, долівку якого вифарбували під шахову дошку коричневим і на два тони світлішим коричневим. Вона й собі замовила келих червоного вина. Терпіти не могла барвистих розцяцькованих коктейлів. Солодкі і шипучі, насичені сторонніми смаками і схолоджені льодом вони таїли в собі трунок, хитро й підступно. “Це як індульгенцію купувати, – пояснювала Яса, – П’єш отруту, то й терпи, яка вона гірка на смак. А як захочу солодкого, вип’ю фанти.” – казала і ніколи фанти не пила. Вже після кількох ковтків вона знудилась і пошкодувала, що сама не має чого почитати, окрім хіба що невтішної стрічки новин у телеграмі. Хлопець навпроти не відривав очей від сторінок.

“Ну і чим я не Мері Джейн?” - спиталась саму себе Яса, вхопила келих і попрямувала до його столика.

– Привіт! Граєш у шахи?

Хлопчина відірвався від читання і здивовано зиркнув на неї:

– Шахи?

Дівчина опустила очі на долівку столу. “Серйозно, Ясо? Шахи?! Майстриня флірту та спонтанних діалогів!”

– А знаєш, не зважай. Я часто гублю свої комунікативні навички десь на середині келиху. Можна я підсяду? – не дочекавшись відповіді, стрибнула до крісла. Від різкого руху рідина в келиху підстрибнула і розтеклась по розгорнутій книзі.

– О господи! Я куплю тобі нову! Вибач, будь ласка, – Яса схопила серветки зі столу, але вино вже просочилось між волокнами і глибоко всоталось у білі сторінки.

Хлопець намагався врятувати свою заляпану сорочку. Музика в залі стихла, а лампа над ними кілька раз винувато блимнула.

“Ну що ж, ніхто, крім нього та ще кількох відвідувачів, не стане свідком моєї незграбності. Буду ходити сюди по п’ятницях.” Міцно стискаючи спорожнілий келих, Яса звелась і зробила крок назад до свого столику, аж раптом хлопець простягнув їй руку:

– Я – Марк. У шахи не вмію грати, вибач.

– Яса, – Ясі відлягло від серця.

Вона простягнула руку у відповідь, і її тендітно й ніжно обхопила жорстка долоня. “Це що, ти мене за квіточку приймаєш?” – на кілька секунд дівчина забула про невдалий початок розмови і затріскотіла кісточками знайомця, змушуючи його здригнутись.

– Я ще раз перепрошую за зіпсовану книгу. Можу у якості вибачення навчити тебе грати в шахи.

– Не варто вибачатись, – усміхнувся Марк, – Я думав, пристрасніше ту історію вже не зробити, але величезна червона пляма додає у цьому місці символізму.

– А я думала ти дивак, бо читаєш у барі. Виявляється, ти ще більший дивак, якщо в тебе там ще й пристрасні історії.

– Бар – найкраще місце для пристрасних історій.

– Можна поглянути?

– Звісно! Тільки, прошу, відстав келих, – Марк підсунув до неї книгу.

Папір ще не підсох, тож вона не стала гортати сторінки, тільки прочитала кілька рядків на поплямованому винним багрянцем фоні: “Остання квітка – мрії моїй, мрії моїй неземній!”

– Яскась меланхолійна в тебе пристрасть, Марку.

– Цілком природньо, це остання сторінка.

– Можна її в тебе позичити?

– Вибач, але ні. Кожен раз позичаючи переживаю, що бачу свою книгу востаннє.

– Жаль, я щиро зацікавилась, що там у цієї панянки була за мрія.

– Це досить коротка поема. Можеш пролистати її тут, як тільки просохнуть сторінки.

***

Поки автівка, оминаючи вечірні затори, везла їх до потрібної адреси, жоден не зронив ані слова. І у затемненому ліфті вони лишень дивились один на одного. Вони не забігли до квартири, нестримно цілуючись і перевертаючи вішаки для одягу в коридорі, і не кинулись до ліжка стрімголов, забувши про незатнуті фіранки. Вони лишень повільно увійшли. Кілька незграбних компліментів меблюванню квартири і Яса прослизнула до ванної кімнати.

Десь глибоко всередині тяжіло збудження, і авантюрність ситуації додавала йому приємної ваги. Вона зараз роздягнеться перед чоловіком, із яким заговорила вперше всього кілька годин тому. Вона роздягнеться і вони кохатимуться. Поряд зі збудженням засовався страх. Чи вона раптом не переплутала ці відчуття між собою? Чи той Марк стане рахувати всі складочки на її тілі? Чи знайде їх привабливими? Чи не буде в неї ідіотського виразу обличчя, як розслабиться? Може, попросити в нього вимкнути світло? “І що ти це собі надумала, Ясо?” – дівчина роздивлялася себе в дзеркало, шукаючи впевненості і відваги, ніби власне зображення мало їй утішно прошепотіти: “Та гарна ти, не переймайся”. Зображення мовчало й лише перелякано зиркало у відповідь. Може, не пізно втекти?

“А ну мовчати!” – Яса взяла себе в руки й стала розганяти тривожні думки, – “У мене тут збудження!” Кілька глибоких вдохів, щоб остаточно заспокоїтись, і дівчина скинула з себе коротеньку сукню, білизну і залізла під струмені паруючої води. Уявлвяла, як вода змиває з неї напругу, тривогу, увесь страх, як розслабляє тіло і ще дужче запалює потяг до хлопця, що терпляче чекає на неї в сусідній кімнаті.

Назад одягла лише сукню.

***

Гарячий подих у шию, у саме ту найчутливішу Ясину точку, змусив її, втиснуту обличчям в ліжко, ледь помітно здригнутись.

І вже за мить Марк удруге видихнув повітря.

І ще раз.

І знову.

Отак один єдиний раз твоє тіло видасть свою малесеньку таємницю, і нею вже безбожно користуються. Ніжні пальці хлопця, ледь зачипаючи шкіру, пробіглись стегнами.

– Лоскотно, – прошепотіла. Пальці пробіглись ще раз.

До шиї нарешті дісталися теплі губи і (“Досить розпусний!” – відмітила Яса) язик. Ці пестощі вже не змушували здригатися у різких спалахах збудження, натомість ніжно колисали, як на морі хвилі. Пальці пробіглись ще раз, цього разу твердіше, потягнули поділ сукні догори.

– Можна доторкнутись до тебе? – ледь чутно зашепотів на вухо Марк.

– Та ти ж уже торкаєшся.

– Власне…

Яса захихотіла. Марк виявився людиною контрасту: так упевнено совати руками по всьому її тілу, але соромитись сказати вголос прості слова.

– Прошу, тільки не кажи абстрактно “кицьки”. Я розсміюсь і передумаю.

– Чого ж абстрактно, – Марк повільно просувався пальцями від стегон до тієї самої “кицьки”, – цілком конкретно.

Набравши повітря в груди і вдаваного гонору в голос, він зашепотів Ясі кудись за вушко:

– Перепрошую за цю ніяковість, панно! Смиренно прошу дозволу доторкнутись до вашої вульви?

– Ось так набагато краще. А тепер попроси ще раз, – додала тиранічності в голос Яса.

– Невже тобі подобається домінувати?

– Ні, не подобається, – вже серйозно проговорила дівчина, – Можливо, навпаки навіть.

Ніжні пальці Марка (“З біса ніжні!” – ще раз відмітила Яса) потяглись до її кицьки (“Вульви!” – знову Яса), ковзнули по великих статевих губах і одразу майнули до клітора. Дівчина схопила його руку і почала показувати заповітні рухи, іншу його руку потягла до грудей. Вона проводила Марка власноруч протоптаною стежкою, що вела прямісінько до Олімпу задоволення.

Яса заплющила очі – реальність навколо розмилась і потьмяніла. Яса зосередилась на відчуттях. Яса дала свідомості віднестись кудись всередину. Яса полинула за нею до глибоків закутків свого тіла, де щільно в одній точці накопичувалось задоволення від ритмічних пестощів клітора.

– Увійди в мене пальцями, – зашепотіла Яса.

– Попроси ще раз, – почула у відповідь.

Розмилась вже й свідомість. І сама Яса. І її тіло. І все навколо запалало в задоволенні і жадобному бажанні.

– Будь ласка, увійди в мене пальцями.

Марка не треба було просити тричі. Його пальці обережно проникли до середини і неквапно запрацювали. Було чути його збуджене дихання в шию та плечі. Сукня сповзла донизу, виставивши на показ оксамитову шкіру. Натомість Марк і досі не скинув навіть сорочки, хоча долоні його встигли докладно дослідити тіло партнерки. Задоволення посилилось і почало розтікатись по тілу, його хвилі відкинули Ясу кудись за межі ліжка, спальні, міста. Вона беззахисно захлиналась у руках заледве знайомого хлопця. Втопитись у цих руках і залишитись назавжди в цій короткій миті забуття – було єдиним прагненням її душі та тіла. І коли одна з цих рук ніжно зафіксувала їй підборіддя, а тіло хлопця сильніше втисло її в подушки – тоді вона нарешті кінчила.

– А тебе точно звуть Марк?

– Чого б це я тобі брехав?

– Хтозна, ми ж тільки зустрілись. Може і я не Яса? – може-не-Яса тулилась до Марка і розтібала йому гудзики, ніжно цілуючи кожен сантиметр шкіри, що з’являвся перед очима.

– Я б не здивувався, – тепла долоня на дівочій щоці чекала слушної миті, щоб потягнути обличчя вище, прямо до губ. Вуста сплелись у вогкому поцілунку, поки пальці Яси розтібали ґудзик і змійку на джинсах. Потяглась за презервативами, які заздалегідь дістала з сумочки.

– Завжди носиш із собою до бару? – спитав Марк.

– А куди ще, як не до бару?

Уже за кілька митей Яса почала рухатись на колінах у хлопця. Цілувала йому обличчя, губи, шию, плечі. Цілувала й долоні, поки вони не опустились їй на стегна. Його груди почали здійматись швидше в ритмі тіл. Він шепотів щось, але Яса чи не чула що саме, чи не запам’ятала. За кілька хвилин Марк важко застогнав і сильніше притис її до себе.

***

Сплетені тілами і загорнуті у плед уже не говорили – обидвоє втомилися. Хотілось їсти, не хотілось вставати. Ще й хазяйнувати у чужій квартирі Яса не збиралась. Марк їй справді сподобався. І тепер, коли він тихенько засопів у темряві десь справа, смуток заповз до темної кімнати й загніздився їй у грудях.

“І що це ти собі надумала, Ясо? Сподобалось тобі?”

“Сподобалось”, – відповіла сама собі, – “Соромно, що надумала. І зробила. І що сподобалось.”

Яса пролежала ще деякий час поряд із хлопцем і наодинці з думками. Урешті підвелась, навшпиньках знайшла білизну, надягла сукню, абияк пригладила волосся і взула кросівки. Ще раз кинула погляд на Марка. Наврядчи, вони ще раз побачаться. Наврядчи, вона ще раз зайде до того бару. Точно не в суботу. “Найбільше соромно за сором,” – подумала Яса і вийшла з квартири. Треба встигнути додому до початку комендантської години.