ТІНЬ ВОГНЮ

ТІНЬ ВОГНЮ

Якщо довго вдивлятися в безодню,

безодня почне вдивлятися в тебе.

Фрідріх Ніцше

Морії морок пронизує поглядом Барлог.

Кланяюсь чемно, вітаю, як старших належить.

Ми однієї породи, пекельна примаро.

Наш Перелесник тобі семіюрідний небіж.

Слухай же сагу напівнепритомного світу!

Я Вогневиця, жаринка багаття Купала.

Надто слабка, щоб до прадіда Сонця злетіти.

Досить живуча, бо досі іще не пропала.

Вої звитяжні згубили мечі та шоломи.

Срібне ячання сурми зледеніло і згасло.

Гобіти, енти і ельфи, уруки і гноми

Впали травою під скіском безжального часу.

Вицвіли вишиті сварги прадавньої сили,

Вічності подих вивітрює руни з каміння,

На ланцюгу завивають симаргли безкрилі –

Пасинки смерті, злиденні знедолені тіні.

Бранці, заручники – мотлох,лахміття немодне,

Складене в темній коморі (а раптом придасться?)…

Нами награвся Творець, і тепер ми непотріб,

Кинутий людству, неначе каліці окраєць.

Скніти не хочу довічно у льосі холоднім!

Краще згоріти дотла у обіймах вогненних.

Довго дивилась у прірву. І врешті сьогодні

Вперше відчула – вона заглядає у мене.