Листи тобі.

Ти не спиш через безсоння?

Чи, все ж, це цілком обміркована дія?

Це не останнє до тебе питання.

Бо я лиш з тобою живу і радію.

Лиш з тобою відчуваю бажаний спокій.

Захований в тоні твого голосу чи кольорі очей.

Байдужі тепер всі інші, малі й високі.

Я не жалкую тих витрачених на очікування ночей.

Не знаю чи в тих колах під очима винне безсоння,

та в моїх частково винен й ти.

Іншу частку займає писання(й читання).

Не уявляю, як від цього піти.

Чи важу я для тебе стільки ж, як і ти для мене?

Що ж, я сподіваюсь ні.

Бо моє бажання зустрітись буває іноді таке скажене,

і воно проявляється у кожному сні.

Чи буває тобі так само жахливо

чекати коли ж ми побачимось знов?

Сподіваюсь в тебе все не настільки мінливо.

І ти чекаєш так само тих довжелезних промов. Тобто наших розмов.

Чи думаєш ти про мене? Хоч інколи, зрання?

Можливо, тобі взагалі немає до мене діла.

Це останнє до тебе питання.

Не знаю як без тебе жила б і раділа.