Камуфляжне
Осінь. Їду в метро. Тепер камуфляжна пляма на фоні сіро-чорної маси не камуфлюється, а, навпаки, привертає увагу. Молодий хлопчина, у військовому, обіймає дівчину у блакитному пальто. З під пальто визирає край білої органзи і білі туфлі на підборах, скромний букетик в руках, на голові вінок з синіх і жовтих квітів. Дивляться в очі один одному. Мені здається, що невидимі золоті нитки їх очі об’єднали. Окрім пари очей навпроти, більше нічого не існує. Вийшли, взявшись за руки, на Дарниці.
Я їх не бачу, а подумки, йду за ними. Дві зупинки і вони біля РАЦСу. У скромному затишному кабінеті, чиновниця формально запитує: «…чи згодна?.., …чи згодний?..» Відповідають, не відриваючи очей від очей: «Так». Далі, коротка промова-настанова від тієї чиновниці, паспорти та свідоцтво про шлюб зачекати в кімнаті такій-то…
Нарешті, поцілунок, як вперше. Осінній парк, іде дощ… на очі навертаються сльози, ні вечірок, ні кортежів, ні батьків, ні свідків, тільки цей день, і ця ніч, тільки удвох…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!