Тривога

День 714 (07.02.24)

Тривоги я в ранці знов не почула,

У мене в будинку цей звук пропада́.

Та врешті від вибуху сильно здригну́ла,

Побачила страх в очах у кота.

Чуттєвим до вибухів став мій пухнастик,

Тікає одразу, як вибух гримить.

Тремтить з переляку коханий смугастик,

Як знає: до нас небезпека летить.

Зібралась швиденько, мерщій на роботу,

Мене заспокоює праця лише.

Давно час прийшов зупинити мерзо́ту,

Закрити в країну останнє соше́.

За двадцять хвилин - чотири удари,

Очами прове́ла кожний із них.

Три збили, уламки десь заблукали,

Останній в будинок влучити встиг.

Швидкі, як скажені, в той напрям промчали,

Пожежні машини, службові авто.

Майнула тож думка: в будинок попали,

Донесли падлюки таки своє зло.

В новинах - палає будинок великий,

Шість поверхів чорний дим обніма́.

«Спасати» продовжує нас тая клі́ка,

Спасіння коли потребує сама.

Ховається більшість від правди в росії,

Бояться війни та війну всім несуть.

Не хоче визнати, бо жне те, що сіє,

В болоті потонуть, в якому живуть.