ВОНИ Є

БезшелЕсно виходять з листків і зникають у краплях.

Руки сонця не ловлять їх, руки у хмарах-кишенях.

Їх «кікімори» корінь пускають до нашої твані:

Лиш змінити тризубець на мзду із маскованих жмень їх.

Їхні тіні заклеюють репини в наших тополях

І сичанням намацують в гнилі провалля-слабини.

Вторгувати за мову «язик» і на здачу за волю

Впхнути шию в ярмо і під кнут в три погибелі спину.

Вони тихі, як змії, великі, як серце дракона.

Вони є. Проникають. Плазують по наших гортанях.

Мов крізь сито, проходять крізь хитрі пастки охорони,

М’яко щупають тих, хто їм чотки віддасть за кайдани,

Хто зміня український вінок на російський кокошник,

Хто не хоче на плаху за вишивки рідної плахти.

Хто на докір словами «Батьків продавати не можна.»

Тільки зниже плечима: «Вкраїни ж нема вже на карті…»

Ледь відчутна отрута в гібридному диханні шпигів.

Сходять в піні змагання за клаптики сірої зони.

Величини різняться за лейбочку з надписом «Цінник».

Перебіжчикам кисень замінять у фільтрах озоном.