Три стіни

00017
Публікація: 12.02.2024
Вірш
Завершено

А ти колись кохала, мила?

Горіла полумʼям, згорала?

Бо серце швидко полонила

Солодка жалюгідна кара

Себе ти так не поважала

З словами гострими ти вправно грала

Примарне зникло те кохання

Настав момент пропагування

Бо так повинно буть постійно!

Вести кохання так лінійно

І не виходити за рамки

Збирай любовні ті уламки

Хотіла ти зробить щасливим

Частинку серця щебетанням

Своїм ти нравом пустотливим

Маніпулювала ти коханням

Вести за носа душу важко

Та прагне волі та солодкої туги

Так легше вже свої замашки

Утілити у правила ігри

Кохання душу вивільняє

У мріях білих та літає

Й моменту геть не помічає

Як в стіни попадає три

Та перша то надійний замок

То місце де приходить ранок

Освітлює ті будні дні

Що проводив на однині

Та друга то широкий ліс

В руках надію бідну ніс

Хотів лиш ту її знайти

Що загубилась серед темноти

Та третя то стіна з вогню

Нема там місця ні ниттю

Ні власній гордості твоїй

Вона згоріла в стіні тій

Здається виходу немає

Вогонь той ліс в обід зʼїдає

І вже світанок на стіні

Здається пеклом однині

Кружляє та душа буденна

І ще не знає достеменно

Що не кохання окриляє

А лиш безодня, що внизу чекає

То що лишається людині

Що вічність крутить на годині

Бо ж знає що кінця нема

Як крила не обрізати, продовжиться ігра

Отак кохання достеменно

Людина оскверняє бренно

То ж чи пройшов любові шлях?

Не заключаючи у трьох стінах

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі