***

На пожовклій газетній сторінці – щасливий портрет:

Щира усмішка, звісно, присвячена не мені.

Я не знаю, хто ти, - грішник, праведний чи поет.

Я зустріла тебе тільки раз у зимовому сні:

Ми стояли удвох серед вкритих снігами ялин,

Говорили про речі, яким не судилося бути…

Ти наснився мені лише кілька ранкових хвилин,

Які я – чи на жаль, чи на щастя – не зможу забути.

Ось тепер випадково я вдруге «зустріла» тебе

На газетній сторінці, у кутиках трохи прим’ятій.

Я смакую ім’я твоє – зовсім для мене нове -

Ніби каву із ніжною піною з присмаком м’яти.

Ти одягнений вишукано, ніби вийшов з гостей

(Роздягну тебе подумки, ніби найкращу цукерку).

Я дивлюся на тебе не так, як на інших людей, -

Хоча ти й не відчуєш, бо досі від мене далеко.

Ти ночуєш, мабуть, у готелі із видом гірським,

П’єш солодке вино під звучання індійської віни -

Я з вікна свого вдовольняюсь пейзажем міським,

Прокидаюся з шумом авто і фанфарним гудінням,

В хитрих відблисках свічки газети пожовклі читаю,

Загорнувшись у ковдру, п’ю теплий імбирний чай.

Коли хочеш, частіше у сни зазирай -

З нетерпінням в уявнім зимовому лісі на тебе чекаю.