Мартини, море, небо

...Посмак від книги "Джонатан Лівінгстон, мартин" Річарда Баха...

~•••~•••~•••~

Немає мартинів без неба — воно в них блакиттю живе...

Силою хвилі заповнюючи порожнечі безликої далі...

Примхою вітри, але вабить свободою політ, душу рве...

...Дивитись, але не бачити — забути, що колись літали...

Зручніше в «мушлі»... без болю ідей, синців...

Сховатись в ілюзію «пісочних замків» зі сталі...

У непередбачуваності теж не мало штрихів-рубців,

Шляхів до розчарування... адже мартини не про це мріяли в ідеалі...

У спокійному сумі забути... Забути небес глибину...

Не чекати змін... навіяти, що від неба втомилися... під сімома вітрами...

Що все «назавжди»... все «вічно»... на плоскому рідному березі... /краще — «тінню»/...

І навіть всесильний мартиновий бог на піску поруч із нами...

...Але у зустрічі зі смертю — наша здатність жити!

На скільки відсотків віримо — настільки ми й літаємо...

На хвилях близькості різне: «падаль» чи «перлини» знаходити, себе розгубити...

Але як навчитись «пірнати та злітати» — серцем пам'ятаємо, душею знаємо...

Вибір кожного — особистий світ… для інших — за межею вір...

Смиренність чи вічний бій... у «капсулі» або на «магістралі»...

Важливо, щоб кожен твій крок казав: «Я дійшов! Я живий!»

...Немає мартинів без неба... Постскриптум: Насолоджувались... Вчились... Літали...

~5•12•2017~