Крилаті

Крилом до крила, затуляючи небо,

Злетіли у вирій, в сакральну блакить:

Минали ліси, здіймались над степом,

Лишали позаду усе, що болить.

Омріяну стежку, що вела додому,

Мозолисті руки стареньких батьків,

Навік запроторені в серці розмови,

Сестричок, бабусь, дідусів чи братів.

Ціловані, недоціловані губи

Коханих людей, що лишились внизу,

А ті пам'ятатимуть рани та струпи

Полеглих, що зараз летять в вишину.

Відкинувши страх, зодягнувшись у пір'я,

Забути те все неспроможні вони:

Удари кийками, жахи божевілля,

Холодні безжальні потоки води,

Заюшену Банкову кров'ю Героїв,

Цілунки в потилицю снайперських куль,

Тіла побратимів, що впали в двобої

Та крики людей, що зливались у гул.

Загинула сотня в лещатах майдану,

Боролись відважно за вільне життя.

Позбулися ката, прогнали тирана,

Прощаючись, нам віддали майбуття.

У числах двадцятих лютневого тижня

Крилаті спускаються в дім на землі.

Торкаються рідних — і топиться крига,

Підтримують нас у новій боротьбі.

Вони не забудуть і ми не забудем.

Майдан закінчився — настала війна.

Герої повстали — Герої зруйнують

Спотворений мир, що несе нам русня.

(Лютий 2024 р.)