Світла сторона мафії

Нікі швидко зібрав речі, які були з ним. Джеремі ще спав, тому брюнет лише написав йому повідомлення в месенджер, що має йти і вибіг з квартири.

До Каула він не зайшов- йому треба було розібратися з тими двома.

Він знайшов Джона в великій кімнаті, повній книг.

-Не знав, що в вас є своя бібліотека ...- рознеслося по кімнаті.

Джон відірвав погляд від книги.

-О, мій дорогий друг, ти вже прийшов!

-Ви порушили обіцянку.

-Що?- в нього на лиці з'явилося нерозуміння. Або він був хорошим актором, або справді нічого не знав.

-Ви порушили обіцянку, що не будете торкатися моїх друзів!

-Почекай, почекай..- блондин відклав книгу, піднявся зі стільця і почав трохи підходити до Нікі, піднявши долоні вверх і намагаючись заспокоїти хлопця- Можеш спокійно пояснити що сталося?

Нікі трохи відступив, і тепер він теж нічого не розумів.

-Якщо ти нічого не розумієш.. чорт, я напевно зробив неправильні висновки.

Нікі відчув вину за те , що наїхав на Джона, навіть не маючи доказів.

-Всеодно поясни.

-Мій брат, Каул, потрапив в аварію. Я чомусь вирішив, що ви винуваті в цьому..

Джон підійшов ближче, і щоки Нікі трохи почервоніли. Чи то від зніяковіння, чи то від того, що хлопець був на відстані витягнутої руки.

-Я клянуся, що нічого не робив, але на рахунок Вільямса не певен... Почекай тут, я з ним поговорю.

Джон вийшов з кімнати швидким ходом.

Нікі нарешті спокійно оглянув кімнату. Там стояло з десятків велетенських книжних стелажів, поставлені так само як і в бібліотеці. Стояло пару невеличких столів та м'які пуфіки, що кольором доповнювали ніжний інтер'єр. На якійсь час Нікі здалося що він попав в середньовіччя, дивлючись на гору книг, трохи в пилі, трохи порваних.

Його думки перервав звук відкриття дверей. В середину увійшов Джон і Вільямс. Нікі здалося, що він вперше бачив їх разом. По зовнішньому вигляду, та й трохи по характеру, вони були зовсім різні. Джон, з сніжно білим волоссям, був схожий на ангела з небес, а Вільямс, з чорним волоссям і шрамами по тілу, на безжалісного демона, тільки рожок не хватало. Та в них було щось спільне- очі. І в обох були видно одні і ті самі почуття. Нікі не міг це сказати навіть при собі, але менший Шемі явно бачив в них доброту.

Вільямс окинув поглядом хлопця, а потім закотив очі.

-Вільямс!- Джон зиркнув на брата.

-Пф.. Ну і що мені зробити? Вибачитися?- менший говорив з сарказмом, але блондин був дуже серйозним.

-Оплати лікарські рахунки. Це буде найкращим вибаченням- Нікі був не менш серйозним. Принаймні ззовні. Всередині він трусився як маленьке, покинуте щеня, і здивувся тим, що досі так впевнено тримається.

-Що ти вякнув?- Вільямс підійшов ближче, надвиснувши над хлопцем.

-Я погодився на вашу пропозицію, чому ти поліз до моїх близьких?!

-Не повністю. Ти досі не розірвав з ними зв'язки. А це було одним з пунктів.

Нікі глибоко вдихнув. Ноги ледь тримали його тіло. Він вийняв телефон, і все ще відчуваючи на собі уважний погляд, заблокував всіх тих, хто якось зв'язаний з мафією (окрім Каула).

-Так?- менший Шемі підняв очі.

-Якщо я побачу, що ти спілкуєшся з кимось з них- простою аварією не обійдеться.

Вільямс розвернувся і, навіть не глянувши на брата, вийшов з кімнати. Нікі нарешті спокійно видихнув.

-Ей малий... Я оплачу всі рахунки, не переживай і..

-Забий. Головне ж що все вирішилося- Нікі перевів погляд на старшого, який мило усміхався. Джон підійшов блище і поклав руку йому на голову.

-І як він може ображати таке чудо?

-Хех.. то яке в нас завдання?

***

Десь під вечір Нікі приїхав додому. Там нікого не було. Менший закинув сумку на диван і впав за нею.

-Ще трохи і я здохну...

Очі закривалися самі по собі. Ці двоє так його бісили... Ту малу він більше не бачив, та й побоявся запитатися. Його питання було відкритим: "Чому саме я?". Нікі не був відомим мафіозі чи тому подібне, але ж з усіх "відомих вбивць" на роль помічника вони вибрали Шемі. Притому тільки меншого. І коли ще Джон був більш менш хорошим співрозмовником і, напевно, другом, то Вільямс тільки і робив те, що кричав на хлопця. Живіт крутило тільки від думки про нього. Він був красивим, це правда, але його характер поїдав Нікі зсередини. І навіть бажання Вільямса захистити брата і, напевно, сестру вже не сильно допомагало.

В двері постукали і майже зразу почувся звук відкриття замка. Нікі подумав, що Каул нарешті вернувся додому, але кімнату оглянули червоні очі.

-Нікі! Боже, я думав з тобою щось сталося! Ти де був?- Зак майже що кинувся до хлопця.

-І тобі привіт..- Нікі прикусив губи.

"Я не можу нікому розказати."- це правило крутило в його голові ще як Нікі перший раз побачив цих двох.

-В мене.. з'явилися деякі проблеми. Вже не важливо.

-Ти звільнився з мафії.

-Так- Зак сказав це як факт, але всеодно потребував підтвердження.

-Чому?

Нікі мовчав. Він поняття не мав, що можна відповісти.

-Ясно..- Зак випрямився і витягнув з кишені пачку цигарок. Нікі ненавидів куріння.

-Вийди на балкон. Мене нудить від цього запаху.

Хлопець легко штовхнув Нікі в спину:

-Ідемо разом.

На вулиці вже було трохи прохолодно. Запах цигарок повільно розсіювався в повітрі, тому Нікі не дуже його відчував.

-То ти не дасиш відповідь?

-Я не хочу говорити.

-Ладно, забий. Просто.. ти знаєш де я буду.

Вони мовчали дивлячись кудись в даль. Сонце вже сідало і вулиці освітлювали де-не-де-де розставлені ліхтарі. З восьмого поверху вони були схожі на світлячків.

-Дякую.

Зак трохи здригнувся від несподіваності.

-Що?

-Ти був моїм першим напарником і, думаю, останнім якому я буду так довіряти.

-В тебе будуть ще?

-Ревнуєш?

-Ей!- Зак шторхнув його ліктем. Нікі трохи засміявся, вперше за цей вечір.- А якщо і так?

-Я не маю тобі нічого казати, але....

-Але?

-Але я не хочу бути його напарником.

-Мммм.. мафіозні драми, розслідування, прихованість, відносини..

-Є мафіозні драми?

-Не знаю, тільки що сам придумав.

Нікі знову трохи засміявся.

-І ще раз дякую.

Зак зажав зубами цигарку і поклав руку на голову Нікі. Той повільно повернув її і зиркнув на друга.

-М?

Хлопець повернув її в початкове положення, заставивши Шемі дивитися вперед. Потім прибрав руку і забравши цигарку сказав:

-Дивись туди. Я не знаю що сталося, чому ти пішов і де ти будеш зараз, але не оглядайся на нас. Що б зараз не було, йди вперед.

-Вау, з якого моменту ти став філософом?

-Циц, я намагаюся тебе підбадьорити.

По балкону пройшовся гучний сміх.

-І ще раз дякую.