1. Перехід до себе 2. Глибинна енергія

Перехід до себе

Голосних перельотних у небі, як світла, доволі.

Збожеволіла Етна знесе до зірок береги.

Листопадовий кінь пересіє на грудня долоні

І бурштин, і пацьорки, і вічні холодні сніги.

Територію грудня охрестить, притрусить шербетом.

Кольорових родзинок напухкає в бабину піч.

Листопадовий кінь голосні виганя з очеретів,

Із криниць, із кишень, із дзьобів райських птиць.

Єва любить солоне, тиць-тиць.

Макінтош босих лиць – вовча прикмета.

А на бабових парних веретах нас чекає весна.

Пальці в дверях пісних одиницею часу

Пульсують від болі.

Тримай мене моцно, афина долі.

Хворіє поетка на рими отруйної солі.

Поетка любить солоне

Пелюсткою див-перегонів,

Пелюсткою рівноваги.

Співай, листопадова птахо,

Співай во благо!

** **

Глибинна енергія

Смородина твоїх засніжених пробачень

Веде мене до самої Кіліманджаро (5890),

Де бджоли не літають, не цвітуть гаї,

Де вітер рве вогонь Хемінгуея.

Куди прямують ластівки моїх листів,

Які для тебе надсилаю без конвертів,

Склавши папірець вузькою смужкою

зірок на небі опівнічнім?

Ці міркування у дупло складаю

Тисячолітньої секвої, гілки-бруньки якої

Несуть у світ екзистенційний

Зелену правду нового життя.

І будять в людях відчуття ‘глибинної енергії’.

Вона розтрощить світ страждання

В ‘Дилемі дикобразів’ Шопенгауера.

Коли тваринам зимно,

Вони збираються докупи, щоб зігрітись.

Але, зближаючись наскільки є можливим,

Вони тікають врізнобіч від болю,

Вколовши один одного.

Та гостра голка крайності сумної

Заставить дикобразів лягти

На відстані, коли і голка не дістане.

Але і не змерзнути не дасть у цьому світі.

Таке воно ‘життя’:

Напташене, самотнє, метушливе,

Один до одного штовхає нас щоденно.

У кожного із нас є гостра голка непорозуміння.

Вона мене сьогодні відштовхнула

Від височезної гори Кіліманджаро (5890).

** **