Дорога до війни.

Дубовий спис у зарубках… - минуле…

В щита на тілі зазубні сокир…

Роки війни - століттям промайнули…

без миті часу на примарний мир…

Чи є душа під цим забралом…

Чиє життя забрав холодний меч…

Десь там, за обладунками, в дощі кривавім,

іржавіє ріка від сліз… кружляє, з мертвих, смерч…

Можливо, варто знати: хто ти… і навіщо

ховаєш, в обладунках, посивілий сум,

з яким шляхетно милував… від страху - нищив…

радів, що думав про богів… страждав від дум…

Гнідого вірного коня голодній зграї

віддав за шлях із пекла до небес...

Збрехали ворони… Віки минають…

На попелищі не знайти себе…

Боги війни і ворони не відпускають душу…

Лунає звідусіль пророчий вовчий вий..

І тільки шепіт голубів волати змусить:

… в оливковім гаю - чужий… Чужий!

Вечірній вітер тишу проклинає…

Разом - брати - без спокою, вони,

з росою, вирушать на чорний вихор зграї,

щоб віднайти дорогу до війни…