На заході сонця

Чарівна мить, коли нічого не чекаєш. Спокій.

Застигає у небі пунктирне зітхання... Природи дива.

Захід сонця догоряє полум'ям червоним... Двобій.

Віє з просторів вод солоне. Розумію, вільна. Жива.

Вірю життю. Воно веде розмову зі світом мрій,

Що дуже приємно встати, не втомитися на зорі.

Коли від порук та розлук у льоди вмерзла, але у вирі подій

Промінь, що вислизає, продовжує глибиною гріти на обрії...

Небокрай сповнений життям... не тим, що ти чи я...

Під хвилями відчувається сила волі небес.

Душа, що звикла до тіла — візерунок буття. Навмання...

...Коли про захід сонця душі набридне, не загубитися б на березі десь...

~2020~