Новий світ

Початок історії на мій погляд доволі приємним попри відсутність натяків на квантовість. Але коли натяки на якусь фантастику почали з'являтися, а саме падіння у яму, де, як я зрозумів хлопчик знайшов щоденник, читати, на жаль мені стало важкувато. Чесно намагався вловити суть, зачепитись за сюжет, але схоже вийшло лише частково. З української ідеї лише степ та імена дітей. Від того що хлопчик впав до ями посеред степу широкого, яма від того не стала квантовою, пробачте. Чорні квадрати, смайлики у тексті та закреслюваннями слів, трохи відволікали. Якщо як окремо взятий твір, на мій погляд доволі цікава ідей та події, що описані у щоденнику. Якщо це все розвинути, то вийде матеріалу на маштабну історію, ледь не з власним світом, інтригами й так далі. Але у форматі оповідання, на мій суб'єктивний погляд важкувато трохи, бо є відчуття, що автор добре розуміє про що пише, в його уяві все логічно склалося, проте в форматі конкретного оповідання не завжди все зрозуміло. Якщо до конкурсу прив'язуватися - Україна, як я зрозумів це місце дії. Квантова подорож, можливо якимось чином через щоденник герой зазирнув до паралельних світів, встановив зв’язок. Підсумовуючи - у щоденнику мені відкрився окремий світ де відбуваються події. Є відчуття, що історії трохи затісно в форматі оповідання, але це моє суб'єктивне бачення. Сама локація куди потрапляє герой, щоденник, як на мене цікава зав'язка. Є атмосферні моменти, але була чомусь певна важкість під час прочитання ( Загалом цікава ідеє, яку б напевно легше сприйняв у форматі роману наприклад. Спасибі за творчість, й оригінальність!

Одразу хочу подякувати за Ваш детальний коментар та теплі слова. Мені дуже приємно  Цей мій промах, як автора, якщо не вдалося донести читачу основну ідею. Тому хоч у коментарі спробую пояснити щось. Ну якщо Вам цікаво звісно :) Якщо коротко, перебіг подій такий: – Хлопчик грає з іншими дітьми; – Провалюється у яму (руїни минулого); – Знаходить там щоденник і починає його читати; – Далі ми читаємо все те, що читає хлопчик, до останнього слова. – Звуковий сигнал. – Хлопчик втрачає свідомість. – Прокидається і звертається до ШІ – Їх розмова. Хлопчик дізнається, що сталося. –  Кінець У ямі не було нічого квантового, бо це просто яма. Вона веде до руїн минулого. У мене була ідея по типу: а що якби війна двадцять першого сторіччя, згодом перетворилась  у світову? Минули сторіччя, людство перетворилось у щось холодне та жорстоке, через цю нескінченність війни. А потім і взагалі загинуло, щоб почати все з початку. І те що, знайшов хлопчик – це слід його минулого, але нашого з вами теперішнього. Наприклад, те саме, що наші дослідники  знаходять історичні поховання, пам'ятки й так далі з 1 ст. до н. е. З квантового тут лише спосіб, завдяки якому діти, створенні штучним методом (нове покоління людства) перенесли свідомість в ембріони, котрі несли в собі інформацію «душі» тих семи людей (автор щоденника та інші). Через що, коли хлопчик (котрий знайшов щоденник) потрапив у необхідні обставини, активував систему, тим самим в ньому пробудилась свідомість автора цього щоденника (людини з минулого). Бо хлопчик виявився носієм цієї «свідомості», «душі», тут вже розумійте, як Вам зручніше. Смайлики та креслення мали передати атмосферу щоденника, який читав хлопчик. Бо по факту, ми читаємо той разом з хлопчиком і бачимо все те саме, що і він. Спершу автор вів той сам, потім в нього полізли писати інші зі своїми дурницями, тому автор їх закреслював. Але згодом він просто змирився з цим невіглаством, навіть прийняв, лишаючи як є. Повністю погоджуюсь з Вами, з приводу того, що історії затісно в оповіданні. Насправді мої очі помітили конкурс тільки за пʼять днів до дедлайну. В умовах було: написати щось з елементами наукової фантастики й ця ідея зародилась сама собою. Але так, багато чого довелося вирізати, на жаль :( Так, стосовно слів, що тут мало з української ідеї. Ви не перший хто це пише, тому мені тепер цікаво. Якщо не важко звісно, можете розповісти, що це за така «українська ідея»? Я просто дійсно не розумію... В голові з'являються лише нудні, для мене, стереотипи та історичні події. Але ж мені не хочеться писати про якесь минуле, і згадувати його ні до чого в історії про можливе майбутнє. Просто чесно, я, як людина, котра живе у теперішньому, та бачить нашу культуру на цьому рівні, на жаль не бачу чогось такого особливого в «нас». Не бачу цього унікального яке всі очікують побачити. Бо в моїх очах ми інтегруємося з іншими культурами. Все глобалізується. І ми змінюємося, лишаючись на тій самій землі. Тому мені й цікаво дізнатися, що ж це має таке бути? Чого всі очікують? Я щиро не розумію, бо не бачу цього «чогось».

Тобто сім правителів імперій (ну добре, шість і заступник), які воювали між собою і знищили всіх людей на планеті через свої амбіції, фобії і що там ще в головах диктаторів, зараз у замкненому бункері спокійно жартують між собою, малюють один одному в блокноті і єдина проблема у їх спілкуванні - це чиїсь там "підкати"? Далеко не кожен колектив і без такого анамнеза може похвалитися такою здоровою атмосферою. Тому не вірю ні на йоту. А коли свідомість того заступника-головнокомандувача прокидається у маленькому хлопчику - це вже, як на мене, моторошний горор або трилер. От у цьому жанрі, мені здається, в цієї ідеї великі перспективи. Шкода хлопця і його батьків...

Дякую за Ваш коментар та думку! Пишу відповідь вже в третє, бо на жаль, через проблеми з сайтом, минулі коментарі не відправились. Як виявилось O.Q Приємно, що знайшовся читач, котрий підмітив і моторошні аспекти даної історії. Мені подобається ховати в тексти певні сенси. І дуже тішуся, коли їх таки знаходять. (o˘◡˘o) Стосовно поведінки людей у бункері. Тут вже хто як бачить. І думка кожного має право на існування. В моєму баченні, зі знаннями з психології людини (а я не супер спеціаліст, на досвіді лише написані курсові з короткочасної пам'яті та схильність до суїцидальної поведінки, чимало років тому) якщо замкнути людей разом, при таких умовах, як в історії, то: вони або об'єднаються заради спільної цілі (ще зіграє роль бажання до соціалізації), або повбивають один одного, хтось обере самогубство, хтось збожеволіє. Як бачите, мною обрано перший варіант, бо з другим – все закінчилось би на перших сторінках. Та і вимога конкурсу є, що текст має нести позитивний характер. І звісно історія написана виключно з мого світосприйняття та уяви реакції поведінки за таких умов. Тому такий і результат.

Так, коментарі важко зараз надсилаються на сайт. Я про те, що це не просто люди, як люди - умовні бібліотекарка Тамара Петрівна, бухгалтер Іван Васильович і так далі. То ж люди, які керували імперіями, вели війну з усіма і у прагненні перемоги фактично знищили світ. Ну я одразу уявила на місці одного з них москальського хутіна. Вони б зубами горлянки один одному перегризли і на тому все скінчилося би.

Так, чудово Вас розумію. Тому теж думаю про два варіанти розвитку подій. І мій внутрішній оптиміст обрав перший варіант XD

Дякую за Ваш коментар та думку! Пишу відповідь вже в третє, бо на жаль, через проблеми з сайтом, минулі коментарі не відправились. Як виявилось O.Q Приємно, що знайшовся читач, котрий підмітив і моторошні аспекти даної історії. Мені подобається ховати в тексти певні сенси. І дуже тішуся, коли їх таки знаходять. (o˘◡˘o) Стосовно поведінки людей у бункері. Тут вже хто як бачить. І думка кожного має право на існування. В моєму баченні, зі знаннями з психології людини (а я не супер спеціаліст, на досвіді лише написані курсові з короткочасної пам'яті та схильність до суїцидальної поведінки, чимало років тому) якщо замкнути людей разом, при таких умовах, як в історії, то: вони або об'єднаються заради спільної цілі (ще зіграє роль бажання до соціалізації), або повбивають один одного, хтось обере самогубство, хтось збожеволіє. Як бачите, мною обрано перший варіант, бо з другим – все закінчилось би на перших сторінках. Та і вимога конкурсу є, що текст має нести позитивний характер. І звісно історія написана виключно з мого світосприйняття та уяви реакції поведінки за таких умов. Тому такий і результат.

Вітаю! Щось у вас зовсім мало коментарів, треба це виправляти:) Твір читався легко й в цілому склав позитивне враження. Опис гри у схованку викликав усмішку. З зауважень: яка ймовірність, що саме цей індивід попаде у цю печеру без додаткового стимулу? Дивним здалася манера спілкування сімох дорослих людей, які пройшли кривавою війною. Вони наче підлітки забирають записний й ставлять там всілякі смайліки. Успіхв у творчості:)

Дякую за коментар! Відповідь на питання про печеру: ймовірність подібного не більше ніж випадковість. Це гра у рулетку, бо індивіди, в яких сплять свідомість інших можуть загинути, що обірве ланцюг. Вони можуть ніколи не прокинутись. Бо першочергово вони стали такими через людський фактор – діти не хотіли відпускати батьків, хоча ті були готові померти. Про підлітків повністю погоджуюся XD Мені хотілося передати те, що у кожного з нас – присутня «дитяча» сторона. До того ж ми не знаємо манери у спілкуванні цих людей поза записів. А так, вони просто розважалися, дратуючи автора, виводячи того на емоції. Навіть дорослі все ще лишаються дітьми. Особисто мені ще не довелося зустріти людину, котра завжди ходила серйозною, без подібних емоційних сплесків. До того ж смайликами хотілося передати індивідуальні манери. Мені згадалися далекі часи, коли не було соц мереж (принаймні у мене), і ми обмінювалися з друзями записками, де писали дурниці, малювали смайлики і тому подібне.

Прекрасно, чудовий сюжет та персонажі, але згадка про предків козаків це занадто мало для квантової України. Але все одно поставлю максимум, бо дуже сподобалось.

Дякую за Ваш коментар і високу оцінку! Якщо бодай один читач отримав задоволення від читання цієї роботи, то моя маленька місія вже виконана :) Стосовно козаків, можу детальніше пояснити, чому саме так, навіть зачеплю трохи посилання, яке вкладено у роботу. В щоденнику, ми дізнаємося про життя гг, котрий народився під час війни, початок і причини якої всі забули. Все життя героя перебувало у нескінченному колі битв та кровопролитті. Наче робот, кожен мешканець виконував свою частину задля перемоги. Через нескінченні війни, люди втратили багато: як фізичного так і морального (це вже лишу на ваш розсуд). Наприклад гг жив єдиним сенсом – боротися у війні. Його цікавило лише те, як досягти цієї цілі. Всі знання, навички, інтереси, крутились навколо цього. Так само і з іншими правителями. Кожен із них володів широким спектром знань стосовно інших, але не глибокими. Все лишалось лише на поверхні. Вони почали забувати свою історію, бо існували теперішнім з планами жити у майбутньому. Все зливалося разом (у всіх сенсах, культура теж). Здебільшого люди втрачали інтерес до своєї спадщини, лишилась сама мова, імена та дуже відомі історичні події, персони, вислови, такі як: «соловʼїна мова», «козаки = могутні». Тому дівчина і сказала «Бо ваша мова соловʼїна». Вона не знає до чого тут соловей, для неї це вислів. Тому гг відповів, що йому страшний казав щось про спадок козацького роду і так далі. Герой і сам не розбирається в деталях, бо він ніколи і не цікавився особливо. Якби не старший, котрий дарував дітям імена історичних діячів та не вів розмови про їх коріння, то гг не знав би і цього. Війна виснажила людей до того, що вони втратили бажання знати. А те, що знали – було не більше ніж просто вислови, контекст якого втрачено. Інший посил у тому, що війна прямо таки стерла історію, культуру, минуле безлічі націй. Нове покоління стало новим початком, полишив – тисячі років життя людства, позаду. І на останок, мені хотілося написати про події сучасних людей з більш розвиненими технологіями. Тому тут і не зустрічається чогось відверто «українського». У моїх очах – сучасне суспільство вже асимілюється у культурному аспекті з іншими націями. Ну, а я своєю чергою передаю частину української культури у дрібницях, котрі заховані у тексті, їх не багато, але вони є, десь… XD