🎃 Українські гарбузи! 🎃

Електронні книги / #історія (54)

Українські супергерої

Всі ми знаєм Супермена

і прекрасну Суперґьорл,

що літають вище неба

і торкаються зірок.

Знаємо ми Спайдермена,

повзає, немов павук,

для суперників проблема

павутиння з його рук.

Бетмен, Сокіл, жінка кішка,

вся команда x-людей,

фантастична є четвірка,

все це радість для дітей.

Аквамена знають люди,

халка й месників усіх,

імена лунають всюди,

вся планета знає їх.

А чи знають наші діти

про героїв на землі,

завдяки яким радіти

можуть зранку й до зорі.

Про Бандеру і Шевченка,

гетьманів і козаків,

Довбуша і Дорошенка,

про незрячих кобзарів.

Про Хмельницького Богдана

і засновників Русі,

Ольгу, Анну, Роксолану,

Українських діячів.

Про Шухевича, Довженка,

нашу Лесю і Франка,

Квітку Цісик і Костенко,

про всіх воєнів УПА.

Про Грушевського Михайла,

дисидентів-земляків,

про Кузьму і Чорновола,

наших прадідів й дідів.

Всіх героїв не згадати,

бо багато їх у нас.

Хочу я лише сказати,

що вони є і в наш час.

Ось новий герой з'явився -

Привид Києва з-під хмар,

дух козацький воплотився

й ворогам завдав удар!

Супермени Українські

нищать танки й кораблі,

щоб загарбники кремлівські

зникли з нашої землі.

Українці, мій народе,

ми герої повсякчас,

як ідеться про свободу -

не спинить нікому нас.

Пам'ятаймо все минуле,

щоб тепер творить життя.

Україно, в нас все буде,

разом йдемо до кінця.

(лютий 2022 р.)

...

Роман Фещак

11.11.22

Шматок яскравий

смачно вкусиш!

Це, мабудь, лише мій сон...

Ти мене віддать не змусиш

наш кавунів світ — Херсон!

Це не сниться, це вже сталось!

З підборіддя сік стираю.

Стільки сил на те вкладалось,

я ось так... кавун цей маю.

Стільки сил і стільки крові.

Стільки сліз і стільки болі!...

Не забудем, як нам тяжко

діставалась справедливість...

Як на те є Бога милість,

я запишу ці слова...

...

SINNITSA

Трояндове буття

Чарівні квіти ростуть на землі

Вони прекрасно цвітуть уночі.

Вони не співать дівочі пісні

Вони собі плачуть тихенько вночі.

Бо бачили квіти багато кохання

Та чули тяжкі самотні зітхання.

Лежали поблизу людських домовин

До того тримали їх кілька хвилин.

Із ними в лікарні вітали дитину–

Вона ще не знала солону сльозину.

Їй треба ще вирости щоб відчувати,

Щоб жити, чекати… і співчувати.

Боїться матуся за крихти серденько

Чи не покине воно світ раненько?

Вона його ніжно собі пригортає

І слово любові йому промовляє.

Сонечко ніжне, мені дуже страшно

Чи виживеш в світі, не станеш пропаща?

За тебе готова життя віддавати,

Щоб не довелося тяжко страждати.

***

Виросла дівчина гарна, вельможа

Та поведінка у неї негожа.

Була легковажна і горя не знала

Вона лиш душею красно співала.

Гуляла у парку, троянди шукала

тут, з-за кущів виходила панна.

Позаду неї сховався хлопчина

Забрав її серце одними очима.

Душа танцювала, чекала пригоди

Її не лякали страшенні негоди...

Та рукою махнув на неї хлопчина

«Мені не цікава небагата дівчина»

Сльози гарячі полились рікою

личко закрила своєю рукою–

бігла до саду де зовсім нікого

Там так спокійно, там же ж нікого...

Квіти самотні радіють приходу

Дівчина зникла десь на півгоду.

Скоро вже сонце сяде за край

І вийде місяць ясненький у гай.

Просить у неба дівчина щастя.

Хай їй воздасться, хай їй воздасться.

Хлопець поїхав, наглузувався -

попіл у серці малої зостався.

Надто жорстоке буває кохання

Для когось прощання,

для когось–страждання.

Немає більше причин для жадання

Немає надій, немає прохання.

Напевно, для неї ніч ця - остання.

Для нього залишилось просто питання.

Тепер для обох ці ночі безсонні.

їй бачаться очі його бездонні

Йому сняться ніжні її долоні.

Так ніби двоє разом в полоні.

Троянди цвітуть, троянди квітують

Та все вони бачать, все вони чують…

Вони розуміють і співчувають.

На жаль, вони просто мови не знають.

Вони б розказали стільки історій

Про з’єднані та розламані долі.

Просили би подробиць в зорі

Щоб чути розмови старі і нові.

Серденько плаче, серденько знає.

Тому такі квіти безмежно кохає.

І тихо десь в гаї людина зітхає.

Не знати чи колись знов покохає.

Приречені двоє на вічні страждання.

Такі почуття - просте злодіяння.

Любов така річ, нема виправдання.

І Хочеться тільки душі лікування.

Але вона, як звичайна троянда.

Буває з шипами, або непроглядна.

Та все ж почуттям нема виправдання.

Бо любов є така…незвичайна.

...

Поки невідома особа

Пам'ятає лиш земля

Не всі дати точні,

Не всі легенди правда.

Та й люди не усі були.

І не усі лишили згадочку про себе,

І ні словечка про них не скажуть вчителі.

Лиш земля пам'ятає всіх!

Усіх князів, княгиню й короля.

Козацькі війська, гетьманів і отаманів,

що йшли до бою і заборони не спинили їх.

Людей молитви, що линули до Бога, й козацьку булаву.

Хлопців наших, що не серце не дівчині,

А неньці, неньці - Україні віддали!

І те, як плакали жінки по Україні,

Що сльози їхні, як Дніпро.

Чому ж не пам'ятаю люди?

Чому героїв, що кістьми побудували фортецю Україні не згадають ні словечком?

Чому не треба людям цього?

Це ж їхні старшії брати!

А вони вірять, вірять в москальськую брехню.

І не зрозуміють все ніяк, немає в Україноньки такого друга, вигаданого брата.

Нема, не було і не дозволять свідомі люди бути!

І возвеличаться герої наші,

Й Шевченко до Бога полинуть зможе.

Молитиметься там, дивитись на Вкраїну-неньку буде.

Зустріне там, на райських небесах,

Усіх князів, княгиню й короля.

Козацькі війська, гетьманів і отаманів,

що йшли до бою і заборони не спинили їх.

Людей молитви, що линули до Бога, й козацьку булаву.

Хлопців наших, що не серце не дівчині,

А неньці, неньці - Україні віддали!

І тих, жінок, що плакали по Україні,

Що сльози їхні, як Дніпро.

Дивитимуться вони всі разом,

Як їхнії нащадки волю здобули.

...

ElizaLoiren

Душа півострова

,,Кримʼʼ - захисна споруда? Чи пагорб?

Може рів...

Багато версій різних про назву ти зберіг.

Із сьомого століття ще допотопних ер,

Про суть життя тут мислять,

як, зрештою, й тепер.

Цілющий вітер з моря обличчя обвівав

і тавр, і кіммерійців, гот, гун, сармат, татар.

Засипано пісками багато різних царств,

І точно не расєйські Пантікапей, Харакс,

Князь київський хрестився,

це бачив Херсонес,

І Борисфен світився від зоряних небес.

Як лабіринт печерний, історія твоя,

Стежин людьми протоптано у горах, де краса.

Де море гладить скелі, дельфіни і лиман,

Та полігон військовий зробив расєйський хан.

Як хочеш перекручуй, бреши, кричи здаля,

Та Крим - то Україна, бо це одна земля.

Від пут звільниться море,

Давно уже пора,

І крила знов розправить півострова душа.

...

dracena72Natalka

Кирим

Там, високо в небі, сонце стоїть у зеніті.

М’якими солоними хвилями обрій розмитий,

Цей танець небес і швидкої води – хайтарма.

Кирим повернувся, тож все було недарма.

Йому майже сто – і він увесь час бачить сни.

Хороші. Погані. І ті, де приходять вони.

Тоді він плаче, і сльози, мов бризки морські,

Стікають по борознах-зморшках в сипучі піски.

У снах він бачить пустельних гір міражі,

Старі кораблі під грубим шаром іржі,

Застиглих чайок у мертвій тиші небес

Над вічним, мов сонце, полісом Херсонес.

Розпечений камінь зігріє піну морську

І шерехом знов заколише старого мурзу,

Щоб той побачив, як плаче Кирим Ґерай

Фонтаном сліз, що прославив Бахчисарай.

В’язь слів переходить з книжок на старий ятаган.

Ох, скільки ж іще попереду буде змагань?

Тепер вітер виє серед похилених трав,

Але раніше він трави ці лоскотав.

Все піде: гірське каміння зітреться у пил,

Підніметься бурею в цей страшний небосхил,

І воду живу у печерах Чуфут-Кале

Отруїть щось малопомітне, але гниле.

Він знає цю землю, як знають тіло жінок,

Як знає імам давню мудрість святих сторінок.

І, пам’ять замкнувши, мов скриню від зграї бродяг,

Він стане горою – як став колись Аюдаг.

Кирим прокидається. Квітне у зелені сад.

І в’ється над його скронями виноград.

...

Олександра Совська

Ой, не дорікай нам мамо

Ой, не дорікай нам мамо, ми хотіли жити,

Та хто ж тоді край наш буде боронити?

Хто ж калину тую червоную буде підіймати?

Ми ж повинні, мамо, святую волю кров'ю вражою скропити.

Нас згадають, мамо, як згадають неньку,

Бо ми її любії діти.

Бо нема на землях українських сиріт,

Всі українці з козацького роду,

Всі українці - бандерівські діти.

...

ElizaLoiren
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🎃 Українські гарбузи! 🎃
15.11.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

А от і довгоочікувані Українські гарбузи! 🎃
Сьогодні підсумовуємо нашу гру, проведену у темний вікенд! 😈

... Детальніше
Блоги
Перший розділ роману вже вийшовЛола Хіґінс
27.11.2022
Що ж я закінчила роботу трохи раніше ніж планувала вже перший розділ ви можете прочитати. https://ar ... Детальніше
#NaNoWriMo22: четвертий тижденьІя Торн
27.11.2022
Минулого тижня я, як ви пам’ятаєте, працювала над челенджем не так активно. Це сталось з двох причин ... Детальніше
ДорогаМагда Май
27.11.2022
Всім привіт. Маю коротке фонтастичне оповідання "Дорога". Воно писалося швидко, спонтанно, не з бажа ... Детальніше
Про асфальтВасиль Абибач
27.11.2022
Ні, це не про Велике крадівництво, якщо раптом так подумали. Бо хто має очі й так побачить-прочитає. ... Детальніше
Уникай цього в своїх історіях!Іван Дурський
26.11.2022
Давайте одразу: я не пан Сторітелер, не бук блогер і не знаю все на світі. Я просто пишу вже майже д ... Детальніше
Психологія антистрес із присмаком осеніРута Азовська
27.11.2022
Друзі, вітаю усіх Хочу запросити вас до прочитання мого нового твору "У місті осінніх снів". Це пси ... Детальніше
На Аркуші вже:
4777читачів
27355коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: