Балада шпільмана ; Голосіння з фрегату «Дельфін».
1. Балада шпільмана.
Вже сайгачу сімнадцятий день,
Срака шніцелем зробиться скоро.
Хто сказав, що сумний менестрель
У життя не влипає суворе?
Збоку лютня стрибає стара,
Приторочена, стогне і крекче.
В думці – пісня, що ще не зіграв.
Й солонина – що більше доречна.
На приструзі пов'язаний бант, -
То в'язала ельфійська друїдка.
За мій шарм, неповторний талант
І за те, що за шматтям не видко...
Їй одній всі осанни мої,
Їй служитиму – серця Цариці,
Лист ЇЇ, через темні гаї
Я везу, відбиваючи шніцель…
2. Голосіння з фрегату «Дельфін».
На Пурпурове море впала тиха ніч.
Констапель, впитий, кренделі ногами пише.
Рипить рангоут про темряву сторіч.
Для мене ж, ніч ця – найясніша.
Під марсом галеону бовваніє щит –
Фініфть блищить у світлі місяцѐвім.
На нім лазур і червінь пломенить,
І вогник скаче на пащеці в лева.
То – символ твій, моє найбільше з див!
О, найдостойніша із дів народжених!
Побачивши тебе, я враз схилив
І голову, і честь свою стриножену.
Далека, наче вранішня зоря,
Мов алконост на гілці – недосяжна.
Та, поки мій бушприт чигав в морях –
Загриз тебе кадавр стовражий.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.