На ринку

Ось субота – дочекались.

Пішака на ринок пхались.

А на ринку є усе:

і дешеве й дороге…

Вибирай собі своє,

хто на за скільки те здійме.

Походили, подивились,

провіанту прикупили:

молочка, медок, сметани,

сиру, зелені, грибами –

розжились, доклали кофе

і зібрались вже додому...

Та уздріла жінка –

когута на ринку.

Жирненький, свіженький,

як колись у неньки.

Стала тітоньку вмовляти –

може вдасться сторгуватись.

Чоловік учувши вартість

ухопивсь за груди раптом,

зціпив зуби, здійняв пальця –

і стоїть, як цап на ланці.

Очі пломенем горять –

враз знесе базарний ряд.

– Нащо тобі та пташина? –

шепче голосом розбитим.

–За такі шалені гроші,

купиш кофточку в горошок.

Подивись, там одні кості!

Дарма що три кила з хвостом.

Жінка очі закотила,

подумки з ним говорила:

«Ой, ця днина вже не мила.

Як підеш на цей базар,

з чоловіком по товар,

то наслухаєшся всяко.

Хай би шляк його потрафив!

Буде рахувати, нити,

над копійочкою скніти.

Голова немов баняк

від тих слів. Та як не як,

чоловіка треба слухать,

хоч і їздить він по вухах.

Щоб не дай бог розізлити,

він нервовий. Дай ня жити!»

– Гроші ти не витрачай,

будем економить: чай

із варенням своїм пити,

кашу манну й гречку їсти.

Жінка слухала, зітхала,

на дурню відповідала;

– Ну а м'ясо, де візьметься?

Чи саме до нас приб’ється?

Зирк – воно вже на полиці,

а ще ліпше – на язиці!

Що за день, що за субота?

Ніц спокою… от гризота.

Ліпше б на диван упав,

чим отут, отак, страждав!

Ой, як трудно з чоловіком

розмовляти на тім ринку.

– Хай би той когут летів... –

далі він своє завів.

– Холодець, не буду їсти!

Ліпше сухарі погризти!

Думав мовчки: «Як посміла,

витрачати гроші сміло!

Ліпше хай лежать укупці,

ніж пустити в свою дубцю.

То не жінка, а машина,

і програма в ній грабіжна.

Треба ж було спозаранку

тому птаху в око впасти.

Розігнав би всіх без жалю,

щоб дружину не впіймали

на заманливий гачок,

що зоветься «кокошок».