з кавою упереміш...

1.

так мало снігу цієї зими!

що прокидаєся,

виглянеш у вікно

побачиш -

снігу насипало...мало...а таки є!

...мить промайне,

розумієш -

то все маячня.

то лише іній біліє -

ніякого снігу.

весна вже давно хазяйнує.

...біда та і годі!..

біда?!...

коли це,

відколи

весна виглядала бідою?

душа завжди пригорталась до неї

радісно,

у коханні.

весна бо -

та що дарує натхнення,

будить та збуджує

розум, чуття,

закликає у світ

неймовірних

пригод та фантазій!

не лічить їй скиглення,

рюмсання,

схлипи в жилетку...

...та все ж таки -

надто вже теплою була ця зима.

то ж, біда не весна,

а потепління це *лядське!

та ще й під симфонію дику цієї війни

московитської.........

2.

сумно...

струшую попіл з волосся,

що замість снігу

густо вляглося -

вичісую гребенем

підрізані після стрижки

дрібні волосинки з макітри своєї.

вони стеляться по підлозі

навкруги мене...-

не послизнутися б,

наче по льоду зими

не пропахати пикою б тільки...боляче.

на щастя, не лід то,

не сніг

і не попіл,

а сиве волосся -

як доказ відвідин моїх,

походу мого в перукарню.

весна туди заманила

усмішкою та очима,

ходою модельки худої,

стрункої,

на дзвінких металевих підборах

привела в перукарню...

і маю тепер на сьогодні цей спогад

за філіжанкою кави.

смакую і спогад,

і каву..........

3.

я пишався, що йду поряд з нею!

заздрісні погляди стрічних

спрямовані були на мене.

захват в очах їх був з запитанням

- ...хто се?...звідки вона?... -

я лише мовчки відводив свій погляд

та крокував іще гоноровіше поруч із нею.

колаборанти

і москалі-окупанти

стискали у злобі вуста -

зирять на мене,

стискають пальцями зброю,

ладні були розстріляти обох нас!

надто вже виділялися ми з поміж інших -

світились в красі, у любові до світу.

один з таких навіть мене запитав

- ...з кого це ти насміхаєся так?... -

погрозливо виставив зброю.

- ...ти що?!...не помічаєш, не бачиш весни?... -

здивувався усміхнений я.

і подумав в ту ж мить:"...про що це я, Господи?!...

з ким, до кого щойно оце говорив?...

що цьому зомбі весна...

даруючий темряву світла не бачить..." -

і пішов собі далі.

не звертаю уваги на зброю -

плювати мені на страхи окупантські!

обережності тут ні до чого!

весна вже!

весна!!!...

вона вже крокує поряд зі мною!

їй радію!

вітаю!

її обіймаю!...

йду поряд із нею

в гостини

до неї.