Перенесені у світ

Чи часто ви думаєте про своє призначення?

Так, можливо це питання звучить трохи дивно від тринадцятирічної дівчини. Але, повинна сказати, що це саме час, коли ти починаєш шукати себе, замислюватись чого хочеш і хто ти є на справді. Тож, повернімось до питання. В кожного з нас є своя відповідь на нього, і кожен вважає або що скоріше повинен знайти мету свого життя, або що треба про це менше турбуватись і жити повне життя. Я теж не знаю ні ким повинна працювати, ні чому присвятити своє життя, зате я точно знаю в чому його сенс. Не змушую вас наслідувати мій хід думок, та можливо він змусить вас дещо переосмислити.

А все починається з питання: «Що робить тебе щасливим?» Це може бути якась дрібниця, по типу статуетки в кімнаті, або щось нематеріальне – прогулянка з рідними. Головне, щоб це робило тебе по-справжньому щасливим, змушувало відчути всю повноцінність цього світу. Щоб, в той момент, все було легким, прекрасним і сонячним, неначе немає ніякого зла, несправедливості і турбот. Озирніться, знайти такий образ нескладно. А далі продовжуйте слідкувати, щоб в вашому житті завжди була присутня ця людина, річ або щось інше. Оберігайте, з усіх сил оберігайте. В цьому і є певний сенс життя. Адже, гроші лише валюта, за яку мало що купиш, люди теж приходять і йдуть, їх не можна робити метою свого життя. На противагу, образ, який змушує тебе відчувати, відчувати глибоко кожну емоцію, ось що треба поставити на перше місце.

Це був невеликий філософський роздум, ну оскільки ви вже поринаєте у історію мого життя, то маєте право слухати мої думки також.

Ранок був тихий. Сьогодні нарешті сонячно, вже закінчується березень і весна стає все помітнішою. Я лежала в своїй кімнаті вже зібрана в школу та прораховувала скільки часу залишилось до виходу. Приблизно десять хвилин. Захопивши навушники я пішла взуватись без поспіху. Якраз заскочу по дорозі в магазин купити сік, раптом захотілось.

Справді так тепло, навіть без шапки ходити нарешті можна. Куртка теж легка. Якщо вам цікаво, то в мене грала пісня “Jessie’s Girl”. Вмикаю її кожен раз коли гарний настрій і аж танцювати тягне.

Тож, не помітила як дійшла до школи. Вже у класі побачила радісні обличчя друзів.

– Привіт! – Першим вигукує Чарлі.

– І вам добрий раночок. – Усміхнулась я також.

– Бачу, сьогодні ти в гарному гуморі. – Влучно підмітила Таша.

– Так, погода така, що сумувати неможливо. До речі, це вам. – Простягую куплений нещодавно сік кожному з них.

– Ого, дякуємо!

– Та просто подумала, не буду ж я сама сидіти щось смакувати і навіть вам не принесу.

– Хахаха, звичайно, так робити не можна.

– У мене якраз є бутерброди, на великій перерві можна буде перекусити.

– Гаррі! Це найкращі слова за весь ранок. Все, голодними відсиджувати шість уроків не будем.

Завжди пам’ятаю, що Таша любить полуничний, Чарлі – мультифрукт, а Гаррі – яблучний. Це дрібниці, та вони мають значення. Коли тобі не все одно на людину, ти будеш запам’ятовувати її уподобання, страхи і інтереси. Не тому що треба, а тому що так краще її розумітимеш.

– Який перший урок?

– Біологія здається.

– Що ж, легенький початок дня.

Тільки ми дістали підручники, як почувся дзвінок на урок. А далі конспекти, довгі та нудні пояснення, декілька відповідей на питання… Перша половина дня пройшла доволі звичайно, нічого цікавого розповісти не можу. Проте, зануримось в час великої перерви, там трохи урізноманітнюється наше шкільне життя.

– Можеш трохи посунутися, будь ласка? – Звернувся Чарлі до Гаррі. – Просто місця справді не так багато.

– Так, вибач. Зате тут тихо, та і облаштовано все зручно.

Ми сиділи у невеликій кімнатці, яка по суті була місцем управління шкільним радіо. Але також тут були крісла мішки, книги і комп’ютер. Доступ сюди мали діти, що відповідали за шкільну газету, управляли самим радіо, ну і брали активну участь у покращенні школи. Якщо ви подумали що за кожним обов’язком закріплені різні люди, поспішу вас розчарувати. Активістів не так то й багато, тому існує просто невелика група дітей, яка час від часу розподіляє між собою все, що треба зробити.

Ось так і з’явився у нас ключик в таємну кімнату. Зазвичай в обід тут нікого нема, тож ми їмо, щось обговорюємо і одночасно вмикаємо певний плейліст, аби грав у колонках по всій школі (музику включати треба, прохання адміністрації, а ми тільки за).

– Сьогодні ще не було нічого нового, починає ставати нудно.

– Погоджуюсь, нам же ж не треба прям великих новин, просто хоча б якась ідея в голову прийшла. – Вже підтримувала я Ташу. – Або хтось зробив би таку дію, що всі б обговорювали.

– На приклад, зізнався в коханні людині, яка вже у стосунках? – Це був Чарлі, а хто ж іще має такі геніальні припущення.

– Хахаха, це треба мати або сміливість або тупість.

– Тааак, ситуація іронічна, але якщо та людина не знала?

– Ну тоді можна зрозуміти.

– Слухайте, це ж виходить на вихідних буде зроблена більша частина прибирання у новому домі. – Я згадала про переїзд. – Виходить, на наступному тижні ви вже зможете прийти у гості.

– Так дивно що ти переїжджаєш. Радісно, просто незвично.

– Розумію, сама не можу перестати про це думати.

– А от прийти нам до тебе на наступному тижні звучить дійсно круто. – Усміхнувся Гаррі.

– Що ж, всі встигли доїсти? Бо нам треба повертатися у клас.

– Ну давайте ще хоч трошки посидим. Адрі, скажи їм!

– Вибачай, Таша, але сьогодні я тебе не захищатиму. Зараз зроблю повідомлення, а ви поки збирайтесь.

– Та ну, серйозно?

– Абсолютно. – Я ввімкнула мікрофон, що був підключений до колонок. – Увага, учні Старвицького ліцею, до кінця перерви залишилося п’ять хвилин. Якщо ви випадково досі знаходитесь надто далеко від класу, потурбуйтесь про переміщення у нього. Телепорт застосовувати дозволено.

– Хахаха, який телепорт? – Питання від Чарлі, хоча інші теж вже гиготіли під ніс.

– Ну мені ця промова здалася прісною, а казати обов’язково, тож додати трохи тонких жартів можна. – Я усміхалась, задоволена, що вийшло так добре відпочити під час обіду.

– Так, а тепер ми теж ідемо в клас.

Далі, як у сні, математика, англійська, історія і нарешті закінчення робочого дня. Весь вечір, як і вчора, пройшов за спаковуванням речей.