Перенесені у світ

Я спокійно йшла по парку додому зі школи. В навушниках грала улюблена музика не дуже популярного гурту, та мені подобається. Я часто так ходжу, підспівуючи в голові радісну мелодію і думаючи про всі теперішні події мого життя. Трохи шкода, що нікому з моїх друзів зі мною не по дорозі. Але навіть якби хотіла, не змогла сильно перейматися з цього приводу. До речі, звуть мене Адріанна, для друзів просто Адрі.

Теплі спогади досі тримали мій настрій піднятим. Ще й домашнього завдання задали зовсім небагато, встигну пограти ввечері на синтезаторі. Скоро вже буде черговий конкурс, треба дійсно добре підготуватися. Якщо чесно, я переживаю чи зможу зіграти обраний твір. Найскладнішим буде скрити переживання і показати емоції під час конкурсу. Всі навколо кажуть, що я впораюсь. Дуже дякую їм за підтримку, це додає впевненості, але повністю сумніви не стирає.

З такими думками і не помітила як дійшла до свого двору. Перетнувши його я заскочила у під’їзд. Ця квартира, на справді, нам не належить, ми її орендуємо вже третій рік. Все тут стало таким знайомим хоча і не зовсім рідним. Ми з батьками мріємо про власний дім.

– Привіт, мам – радісно вигукнула я.

– Привіт, сонечко. Як пройшов твій день?

– Все просто пречудово. Уявляєш, Таша сьогодні принесла шматочки торту, який сама готувала вчора ввечері. Він був такий смачний!

– Рада за вас. В неї справжній талант. – щиро зауважила мама. - Ти мабуть голодна, будеш обідати? Якраз є картопля з овочами і фрикадельками.

– Ммм звучить смачно. Звичайно буду. Зараз я швиденько помию руки і прибіжу.

За обідом ми поділилися найцікавішими подіями першої половини дня. Ну а точніше я просто переказала всі місцеві чутки що встигла почути. Вже після того як прибрала зі столу, сиділа в кімнаті і читала книгу. Відразу скажу, це не нудно, якщо вмієш правильно вибирати книги. Ось наприклад мені подобаються пригоди, видумані істоти і обов’язково це все повинно відбуватися зі звичайними підлітками мого віку. Бо, в іншому разі не витримаю і двох сторінок.

Через деякий час я поглянула на годинник і помітила, що вже четверта година. Треба було сідати за уроки.

– Ех, а тільки найцікавіше розпочалось.

Нічого не подумайте, вчуся я справді добре. Інколи на відмінно все виходить, інколи буквально пара дев’яток, але погодьтеся кожен день сідати за уроки будь-кому набридне. Улюблені предмети цікаво писати та деякі доводиться робити через силу.

Витративши на них купу сил нарешті закінчила. Хоча може хтось скаже, що в восьмому класі ще не дуже напрягають і досить жалітись, але камон мені здається все таки треба трохи менше очікувати від звичайних підлітків.

Раптом чую як відкрились двері у коридорі. Додому прийшов з роботи тато. Я побігла його зустрічати.

– Тату! Привіт.

– Привіт. Ну як ви тут? Ось тримай я декілька твоїх улюблених батончиків купив.

– Дуже дякую! В нас все чудово. Нічого незвичного не має, але в школі було цікаво. Здебільшого, завдяки друзям.

– Я дуже радий, що в тебе є така гарна компанія.

– А як твій день минув?

– На диво, сьогодні було менше завдань та і строк здачі трохи подовжили, тож потихеньку все виконуємо.

– В спокійному ритмі приємніше працювати. – Усміхнулась я.

За час розмови тато вже встиг вимити руки, а я допомагала мамі накривати на стіл.

– На вечерю паста з томатним соусом і подрібненим м’ясом.

– Навіть не сумніваюсь, що буде смачніше ніж у ресторані. – Промовив тато сідаючи за стіл.

Розмова йшла повільно, їжа була смачною, а атмосфера затишною і спокійною. Після їжі я прибрала зі столу, а мама з татом заварили на всіх чай. Коли ми знову сіли, батьки перезирнулись між собою.

– Слухай доню, в нас є для тебе гарна новина.

– Ого, що ж це?

– Ти знаєш, ми всі дуже довго мріяли про свій власний будинок. Хотіли облаштувати його і зробити справжнім домом.

– Так…

– Ми з татом шукали останні декілька місяців найкращий варіант і нарешті натрапили на справжню знахідку.

– Ви ж купили? Скажіть, будь ласка, що купили той будинок. – Я була радісно схвильована почувши таку новину.

– Звичайно! Ми просто не змогли пройти повз таку пропозицію.

– Це неймовірно! Нарешті! Я так рада.

Ще півгодини пройшло за оглядом фотографій, обговоренням декору і уявленням нашого життя там. Після всього цього я пішла в свою кімнату й сіла за синтезатор. Твір треба було вчити на пам’ять і я вже доволі непогано знала його та вирішила про всяк випадок поставити ноти. Під’єднавши до синтезатора навушники легенько торкнулась клавіш. Заграла спокійна мелодія. Вона переливалась неначе вода. Линула інколи плавно, а інколи набирала швидкості й звучала різкіше, сильніше, поступово повертаючись знову до спокою. Я люблю грати ввечері. Можу декілька годин грати одну мелодію за одною, відчувати їх і переживати всі ті емоції, що вони несуть.

Наскільки знаю, небагатьом людям мого віку (тринадцятирічним, якщо уточнувати) вдається знайти таку справу, щоб справді насолоджуватись роблячи це. Я теж багато перепробувала, але саме гра на піаніно стала найприємнішою. Вільний час зазвичай проводжу дуже різноманітно, та грати вже необхідність, не уявляю своє життя без цього. Класно, що мій синтезатор можна тримати в кімнаті і грати в навушниках хоч вночі, хоч рано вранці.

Я зробила перерву і оглянула свою кімнату. В ній були маленькі ліхтарики, багато моїх речей пов’язаних з хобі та рослини. Виглядало затишно, та я вже не могла дочекатись коли облаштую кімнату в новому домі. Це повинно бути навіть краще, ніж в усіх моїх мріях. А тоді влаштуємо ночівлю з усіма друзями. Частіше запрошуватиму їх у гості. Ще мені батьки сказали там є сад. Це дуже атмосферне місце, можна буде сидіти і читати книжку, або пити напій у затінку в середині літа. Фууух якби я не намагалась трохи менше думати про все це, не можу зупинитись.

Згадавши, що до сну ще є вільна година, а справи всі зроблені я написала своїм друзям. На щастя, вони були вільні і ми змогли зателефонувати по відеодзвінку.

– Хей, давно не бачились.

– Хахахах декілька годин, дійсно дуже багато – з сарказмом відповіла Таша.

– Ти просто так вирішила порозмовляти чи вже щось нове з’явилось і нам неодмінно треба знати? – поцікавився Гаррі.

– Не повірите, але вже з’явилась одна дуже гарна новина.

– Та це ж Адрі, ви ніби не знаєте її. Вона і на Марсі нову цивілізацію знайде, аби тільки не скучно було.

– Хахахах. Тааак трохи є таке, але сьогодні все влаштували батьки.

– Ну кажи вже! – Таші було надто цікаво, щоб чекати.

– Ми переїжджаємо в свій власний будинок! Але ні школу ні місто мені змінювати не доведеться.

– Серйозно? Це ж просто неймовірно!!!

– Я дуже радий за тебе. – Усміхався Гаррі.

– Юхуу, тільки домовляємось відразу, ми одні з найперших побачимо твою кімнату. – Сказав Чарлі.

– Звичайно ж! Як ти міг сумніватись.

– Ну краще відразу запитати.

– Скільки в тебе ще часу до переїзду?

– Два дні. Якраз вистачить зібрати всі речі. Я хочу ще в останній день пройтись цим районом, поглянути на всі місця, де найбільше спогадів.

– Далеко від цієї частини міста дім?

– Та я б не сказала. Він ближче до околиці міста. В школу можливо підвозити батьки будуть, але заради прогулянки з вами я можу і пройтись пів години.

– Нормально, якраз і нам зручно буде до тебе приходити.

– Ладно, давайте вже розповідайте ви як.

– Я покормив кота і читав комікс. – Відповів Чарлі.

– Ой, твій Пушок такий милий. Ну просто так і хочеться гладити. – Таша обожнює котів, життя без них не уявляє і збирається купити собі власного.

– А як твій вечір Гаррі? З цими все зрозуміло.

– Хееей.

– Вам це здасться нудним, але саме дочитую «Спілку Рудих» Артура Конана Дойла.

– Та чого, це доволі цікаво. – Я рада, що можу обговорювати книжки з Гаррі.

– Не ображайтесь, але читати серйозну літературу здається веселим тут тільки вам.

– Ех, дорогі Таша і Чарлі! Ви просто не змогли відчути цю атмосферу.

– Оце ти сказала. Прям філософ.

– Старалась. – Я широко усміхнулась.

Далі були довгі дві години гри у комп’ютерні ігри.

– Слухайте, я мабуть вже піду. Хочу встигнути трохи помалювати перед ти як засну. – сказав Чарлі.

– Окей, тоді розходимось чи втрьох ще трохи повисим на зв’язку?

– Та давайте теж закінчувати, все одно завтра побачимось.

– Всім на добраніч.

– На добраніч.

Трохи ознайомлю вас зі своїми друзями. Таша – має дуже кучеряве коротке волосся, блакитні очі і ледь помітне ластовиння. Обожнює одягатись в яскраві кольори, готували смаколики і кататись на роликах. Вона загалом дуже позитивна, завжди підійме настрій, підтримає. Також в нашій компанії є Гаррі – доволі спокійний хлопець, відповідальний, з ним завжди можна і обговорити важливу тему, і наукову роботу написати, і повеселитись. У нього каштанове волосся, карі очі, завжди охайний одяг в стриманих кольорах, а також він найвищий серед нас. Останній, Чарлі – дуже любить жарти, центр уваги, але тільки з найближчими людьми, найчастіше саме він придумує, як ми проведемо час. Має темне, майже чорне, неслухняне волосся, яке ще й трохи в’ється, зелені очі, трохи незграбний, часто одягає худі. Я б сказала він комфортна людина, йому можна довірити всі секрети і не переживати, що хтось іще дізнається.