Що вбиває поета?

Кажете давно мене не чули.

Не слухали моїх влучних й не дуже рим.

А ви хіба не чули вий пожежної сирени?

Он там, дивіться, в небо лине дим.

Кладовище для палаючих поетів

вже давно чекає з заготованих, холодних місць.

Коли вони складуть рядки із піруетів

своїх, згорівших вже, і мертвих міст.

Вже й їх чекають домовини,

з яких вони не зможуть палати,

які збережуть від будь-якої хуртовини,

і в яких вони зможуть мирно спати.

Поети, що згоріли з власними містами,

що ще живуть, і промовляють напівмертвими вустами

про свої негаразди і проблеми одвічні.

Шкода, що самі вони не вічні.

А може їм й не дуже шкода не жити.

Не ходити по землі кров'ю залитій.

Не кричати так тихо, аби ніхто не почув,

і не думати, що "краще би втонув".

Вам цікаво, що їх всіх згубило?

Що обрізало великі крила?

Можете піти поговорити про це з ними,

або ж просто почитайте їхні рими.