Без назви

***

Дивлячись сьогодні на той безлад, що створила вона зі своїм життям, все здається не таким жахливим, хоча ще цієї ночі вона захлиналася від безнадійності. Відчувши полегшення, як різкий ковток повітря, вона вирішила просто піти на роботу. І обравши невиразний светр, яким їй хотілося не привертати зайву увагу колег, вона вийшла з квартири.

Спускаючись вузькими сходами вона тішила себе думками, що він захворів, тому сьогодні вони не побачяться. На вулиці її зустріли останні теплі промені сонця, розфарбовані дерева прикрасили листям всі вулиці міста, двірник відчайдушно намагався навести лад зібравши листя до купи, але вітер мав на це свої плани й розкидав їх знову і знову. Ця мальовнича картина змусила її посміхнутися - ця картина нагадала їй себе.

Було 9:30 ранку і це означало одне - всі вже на своїх робочих місцях. З самого початку, місія бути непомітною - була провальною. Адже її зовнішність не дає жодних шансів: яскраво руде волосся, білосніжна шкіра, від природи пухкі губи та струнка фігурка – все, щоб бути у центрі уваги. Ранковий брифінг мав вже початися, тому вона схопила свій поюзаний блокнот і зайняла вільне місце.

- Доброго ранку! Сьогодні засідання проведу я. Директор у відрядженні, - промовив заступник.

«Ага, «відрядження»! Це ж треба як викрутився», - пролунало в її думках.

- Головною задачею є недільна колонка. Які теми будемо висвітлювати?

- Ящурний вірус, який знайшли у наших передмістях, - вигукнула темноволоса журналістка.

- Ви зібрали усі факти, поговорили з місцевими? Якісь офіційні підтвердження є? Не хочеться сіяти зайву паніку.

- У вівторок скликали велелюдний збір. Я особисто там був, в них є докази з лабораторії, - промовив новенький асистент.

- Гаразд, тоді головна сторінка буде присвячена цій темі, у вас є час більш відкрито дослідити і спробуємо заспокоїти всіх, а не створити зайвий шум, - зітхаючи проговорив заступник. - Що ще висвітлюємо?

- Католицька церква знову не хоче йти на уклін до місцевої влади.

- Ох, як казав Остап Вишня: «Ми не будемо розповідати тут всю історію папізму, - по-перше, це дуже довга історія, по-друге - дуже гидка». Тому віддаємо це мусолити жовтій пресі. Є щось більш позитивне?

- Як щодо того, що нашому директору дали відкоша? Мені здається краще нам першими висвітлити це в більш приємних фарбах, перш ніж ці жовті щури пронюхають і напишуть якусь ахінею, - промовив головний редактор.

«Завжди дивувалася його зверхній і неймовірно нахабній поведінці», - із зжатим серцем і перехопленим подихом подумала руденька мишка, яка продовжувала намагатися не дихати, щоб її не помітили. А тут цей старий поколихнув все це маскування. «Невже вони всі, все знають?»

- Я перепрошую, з якого лісу ви видрали цю інформацію? Хто вам це сказав і чому ви вирішили,

що це правдива інформація? - здивовано і навіть сердито перепитав заступник.

- Ну цю інформацію я отримав від свого надійного інформатора, а якщо знає він, то через декілька днів будуть знати всі. Тому краще взяти інтерв’ю у директора і висвітлити все якомога красивіше.

- Ах, це Ваш інформатор. Ви настільки йому довіряєте, що готові пожертвувати своїм робочім місцем? Ви ж пам’ятаєте, що відбувається в нашій конторі з тими, хто висвітлює брехню? Так-так, вони вилітають звідсіль. І навіть якщо у цій інформації є якась частка істини, то залишимо це іншим. А ми краще підготуємо гарну відповідь на цю ситуацію.

- У мене є конкретні докази, а саме фотографії, - стояв на своєму редактор.

- Що на цих фотографіях? Наш директор з гарбузом?

- На цих фотографіях чітко видно, що у директора була пасія, видно що вони сваряться, а ще ця

нахаба відлупцювала його квітами.

В авдиторії всі стихли й можна було відчути тільки ауру здивування у поглядах всіх присутніх.

- Ці фотографії при Вас? Чи можна поглянути на них?

- За них треба заплатити. Тому, якщо ми будемо їх висвітлювати, я дістану їх.

- Ви хоча б бачили їх своїми очима?

- Звичайно ні, за це теж треба платити, а платити зі своєї кишені я не збираюся.

- Ось чому Ви редактор, а не журналіст. Журналіст би зробив все можливе, щоб дістати ті бісові фотографії та пересвідчитися в цьому особисто. Тому і крила журналіста мають особливий підбій - він прихований, але у кожного свій. Бо ці птахи виглядають непримітно, але дуже особливо. З особистим підходом і навичками. Тому займайтеся краще своєю роботою і дозвольте спеціалістам

робити свою. Всі знають над чим їм треба працювати, тому до роботи, – різко закінчивши брифінг, заступник пішов з авдиторії.

Всі почали розходитися по своїх місцях, але гомін перешіптувань заглушав їх кроки: «Про які фотографії іде мова?» «Відлупцювала квітами. От скажена якась». «Він такий красунчик, а попалася якась гонорова».

Вона теж тягла свої ноги до стільця. «Треба звільнятися. І сьогодні ж. Поки його не має на роботі.»

Сівши за своє робоче місце вона одразу почала писати заяву.

Директору ТОВ

«Світ в очах українця»

Ганзенку К.М

журналістки

головного відділу

Данилюк М. А

Заява.

Прошу звільнити мене за власним бажанням.

М.А.Данилюк 05.03.2024

Після вирішила дописати все ж свою статтю над якою працює вже два тижні. Тема була цікава для неї, тому це було її відключенням від навколишнього світу. «Медичні застосування тепловипромінювання». Треба було вчитися на лікаря», - подумала вона і поринула у роботу. Та поринула так, що навіть не помітила як пролетів робочі день. Всі майже розійшлися. А хто залишився вже теж збирався і прямував до ліфта. Вона видихнула з полегшенням, чи тому, що стаття нарешті була готова, чи тому, що з нею сьогодні ніхто не розмовляв. Поки вона зібрала речі, то всі вже пішли, тому вона вимкнула світло на поверсі та викликала ліфт. Двері відчинилися.

- Привіт! Я сподівався тебе побачити тут, - пролунав низький і красивий баритон. З ліфта вийшов він – директор - якого обговорювали сьогодні два поверхи. Це був високий, чорноволосий чоловік, з виразними вилицями. Він і справді був вродливим і вмів гарно вбиратися.

- Ти ограбувала мене. Та думала зникнути з місця злочину?

- Директор першої газети в Києві, а говориш такі банальні речі, - вона зробила крок у ліфт повз нього.

Він схопив її за руку.

- Почекай, я хочу поговорити.

- Цей світ не обертається навколо тебе. Тому дай мені спокій. Мені нічого тобі сказати.

- Ти ж знаєш, що я ніколи не хотів зробити тобі боляче. Ти завжди була на першому місці. Це була помилка. Я просто вирішив, що якщо ми хочемо одружитися, ти повинна знати всю правду. Бо я

не хочу мати від тебе секретів. Ти ж знаєш, що я кохаю тебе...

- Я дивлюся, я нормально тебе вдарила. Що аж пам’ять відшибло. Я сказала тобі чітко, мені все одно. Я не буду з людиною, яка знаходить виправдання на зраду. Підпиши мою заяву і покінчимо з цим, - вона вирвала руку. Зайшла в ліфт.

- Марта!

Двері зачинилися.

©Пенелопа 6.03.2024