Викрадення картини

- Ось тут висіла ця картина! – схвильовано вказував директор музею на порожнє місце на стіні. Лише рамка вказувала, що колись тут перебував, за словами схвильованого музейника, шедевр живопису, картина великого Бартамелія Капрізотто «Папізм чи язичництво. Свята Марта дає відкоша сумнівам». Цвяшки на стіні стирчали осиротіло та якось ніяково, схожі на смайлик з двома дірочками-очками зверху і одним знизу, який уява могла б сприйняти за ротика.

- Картини зараз немає, - констатувала детективка Соломія Ящурна, відвернувшись і викинувши з голови придуманого здивованого смайлика. – Куди поділася, ви не знаєте. Жодна камера не зафіксувала грабіжника. Крім того, за п’ять хвилин до її зникнення перед картиною стояла велелюдна екскурсія, численна група з Мартаніданії, котру ваш екскурсовод...

Жінка знову забула прізвище й ім’я екскурсовода, але вчасно записала, і тому активувала планшет і прочитала:

- Екскурсовод Валеонтас Підбій. Він зараз де?

- Його терміново зараз викликають на роботу. Ми не можемо поки що з ним зв’язатися. Адже ця екскурсія була останньою на сьогодні, і він одразу ж поїхав додому. Він у нас працює почасово. Тобто... е-е-е...поекскурсійно. Цей молодий чоловік пише дисертацію про живопис Бартамелія Капрізотто.

- Цей художник такий відомий? – перепитала Соломія.

Директор музею зверхньо поглянув на невігласку, яка не знає, хто такий Бартамелій Капрізотто.

- Звичайно! Це один із найвідоміших художників тридцять восьмого століття від Початку Змін! Його картини відомі тим, що він використовував не лише звичайні в нашому розумінні фарби, але й надавав їм властивостей тепловипромінювання! Коли піднести руку до його картини – відчувається слабке тепло. Картина, крім того, що була захищена спеціальним силовим полем, вона перебувала ще й під спеціальною плівкою, щоб фарби не випромінювалися занадто швидко...

- Цікаво, - проговорила байдужим голосом Соломія. – Силове поле біля картини, гм, тобто, того місця, де вона висіла, теж зараз вимкнене?

- Так, - кивнув сумно музейник. – Хтось добре готувався до ограбування. Інакше це й не назвеш!

Детективка розвернулася, окинула оком двері та вікна у музейній кімнаті. Вже вечоріло, музей зачинили десять хвилин назад, а її викликали буквально через п’ять

хвилин після виявлення пропажі.

- Звідсіль, з цієї кімнати, ведуть лише двоє дверей? Інших виходів немає? – спитала.

- Немає жодних виходів, - підтвердив чоловік. – І ми на десятому поверсі – через вікно ніхто не міг влізти.

Соломія згадала старий ліфт, яким піднялася справді на десятий поверх, де знаходився Музей Живопису Старих Часів. Його стіни теж, мабуть, можна було вважати

шедевром – стіни ліфта були розфарбовані місцевими хуліганами яскравими графіті не дуже пристойного змісту. Як і стіни в коридорах, до речі. Всі в графіті.

- Що ж, - промовила жінка. – Я проаналізувала ситуацію і можу сказати, хто вкрав вашу картину і де вона зараз. Боюсь, вас це не потішить.

Блідий директор музею вражено вирячив очі, а Соломія Ящурна продовжила:

- Її викрав ваш співробітник, так званий екскурсовод Валеонтас Підбій. Провівши екскурсію, він, швидше всього, сам вимкнув і відеокамери спостереження, і силове поле дистанційним пультом, який налаштував на вашу хвилю захисту. Екскурсанти вийшли з кімнати, він був останнім. Картина достатньо маленька, щоб поміститися в його портфель чи рюкзак, з яким він, як правило приходив на роботу. Адже він завжди носив з собою рюкзак? Ви не пам’ятаєте?

- Так, - здивовано підтвердив директор музею. – Завжди тягав його. На всіх екскурсіях. Казав, що там допоміжні матеріали, які сприяють кращому зацікавленню

відвідувачів.

- Вкрасти картину було легко, - кивнула Соломія. - Важче було її винести. Адже у вас майже всі картини мають специфіку вкраплення тепловипромінювання в фарби. І тому на пропускному пункті стоїть сканер, який вишукує і не дозволяє проносити саме такі предмети. Правда?

- Еге ж, - кивнув директор.

- А ви помітили, що стіни коридорів хтось останнім часом розфарбував графіті? В яких, я переконана, експертиза виявить інтенсивні вкраплення теплофарби. Це впливає на роботу сканера, – жінка глянула на директора. – Сканер останнім часом барахлить, чи не правда?

Чоловік відвів очі.

- Це так, показує якусь нісенітницю. Але все не здамо в ремонт. Я не спеціаліст, але наче порушено якісь обертання коліщаток, що відповідають за теплоколір.

- Обертання коліщаток? Яка дурниця! – Соломія мало не розреготалась вголос. – Це вам, мабуть, розповідав екскурсовод Валеонтас Підбій. Схоже на це. І працює сканер з похибками останній місяць, саме стільки, скільки працює у вас і новий екскурсовод...

Директор музею панічно поглянув на детективку.

- То ви думаєте, що...

- Я впевнена, що науковця з іменем Валеонтас Підбій не існує в принципі. Грабіжник зараз виїжджає з країни з кругленькою сумою і під новим іменем з новим паспортом. А ще я знайшла в глобальній мережі ось цю новину. Ми подамо грабіжника й самозванця в розшук, але, боюсь, все це так нічим і не закінчиться... Ваша картина в приватній анонімній колекції. А лізти в такі справи ми не уповноважені...

Соломія тицьнула директору невелику замітку, яка й стала завершальною фразою, що закрила справу про викрадення в музеї.

«Сьогодні невідомий анонімний пошановувач тепложивопису придбав відому картину Бартамелія Капрізотто «Папізм чи язичництво. Свята Марта дає відкоша сумнівам» за казкову суму. Він не повідомляє, скільки заплатив з шедевр, але виклав фото картини у своїй колекції. Ще одна втрачена картина, яку не побачать громадяни країни, а милуватиметься нею анонімний егоїст»...

©Симулякр 6.03.2024