Омани смоли

Розбиті брами - початок зізнання...

Здалося на хвилю, що зорі тепліші -

Стали такими на синьо-плечі.

Коли проводжала, дивилися інші

Байдужо і дико, на біль уночі.

Коли говорила, стікала рікою,

Мовби плекала камінні воли.

Якщо й засинала, то билась водою

Об жовті розпуття та їх береги.

Ставало нестримно у тінях жадання,

Ставало даремно у схожості сил.

Ніхто не повірив у стоки зізнання,

Яким обіцяли заточення вил.

Тільки дерева і далі зростали,

Сипались попелом сонні вітри,

Аби у сум'ятті цвіли і згорали

Бездонні зіниці - омани смоли...

13.03.2024