Мистецтво утопії

Ох, вже сцена горить каламбуром.

Точаться бої проти людства.

Як запахне чорним амуром,

Ота намальована люстра.

Тут на органі рождається джаз,

Там вже при вході стукають копи.

Ширяться залом французькії гасла:

«Je l'aime à mourir»,й від глузду залишився попіл..

Поет на балконі пише сонет,

На голову валяться шибки.

Старий бідолаха виходить з клюзету,

І гайда тікати. І то швидко.

Художники пишуть на стінах картину,

Про безумних митців, їх безндадійні серця.

Кожен візьме по мідній пляшині,

Коли зал опрокине терція.

Вмить підхопить тишу оперний кураж,

Полопають віконні рами.

Вже точно встигнуть на шабаш,

Далекуваті, красні дами.

Хтось в імпульсіях взлітає над паркетом,

Ті двоє нагадують пекельне танґо.

Здирягнеться в повітрі кожен атом,

Коли ляпас вона отримає бумерангом.

Рве сценарії вже режесура,

Кричать безногі в капелюхах: «На абордаж!»

Та краля на пілоні щось похмура,

Її стріпи чіпляє незацікавлений мандраж.

Всі досягли свого апогею.

Всі вже забули, що в клятім дурдомі.

Священики моляться Асмодею,

Розбавляючи плоть Божу в кип’яченому бурбоні.