Часовина

Я не зможу розповісти тобі про заціпеніння.

Про те, як погляд вбирає відлигу хмар,

Що вони заганяють скіпки свого проміття

Як пливуть уперед, а ти зазвичай назад

Дивишся. Дивишся і раптом стаєш прозорим,

Неодмінно прозорим, — за мить і розчинишся весь

Наче біла пара, під якою незвіданість чорна,

Де простір безмовний, без пам’яті та перехресть.

Що тільки слова виливаючи голос всередині

З’являються цокотом анкера і циферблат

Повертає назад у години тобі відведені

І з’єднує мову та речі своїм: тік-так.

Можливо, і ти відчувала оте заціпеніння

І хмари крутили у вихор безслідного сну,

Та з ванної грала мелодію пральна машинка,

І ти поверталась з осколками в часовину.

30.03.2024