Частина 3.

За п'ятнадцять хвилин вони були біля води. Трава на тому місці, де лежав небіжчик, була сильно витоптана й валялося кілька кинутих смолоскипів. Спочатку Параска пильно оглянула все довкола і лишень похитала головою. Далі пройшла до води й спиталася в онуки, де саме було тіло, коли дівчата його побачили. Дівчинка вказала на вигнутого корча, що стирчав з води. Параска закачала спідницю, увійшла у воду, оглянула дерево, тоді відійшла на десять метрів та кинула у потік невелику гілочку, яку миттєво винесло до місця на якому знайшли потопельника.

− Ходімо, Орисю, нам тут більше немає чого робити, − сказала і покрокувала у напрямку, протилежному течії.

***

За пів години Параска та Орися вийшли до Високого берега – ще одного відомого в селі місця. Там річка робила крутий поворот і підмивала берег, утворюючи урвище. Параска підійшла до кручі, глянула вниз на тонку смужечку піску з крупними валунами й спустилась стрімкою стежкою до води. Уважно оглянула все довкола.

− Іди, Орисю, вчися не просто дивитися, а бачити. Ось об цей камінь Петро вдарився головою. Тут слід крові.

− Я не бачу, бабусю, − засмутившись, відказала дівчинка.

− Не бачиш, тому що слід намагалися змити, але якщо зазирнеш у цю тріщину − всередині червоне, понюхай, не бійся. Цей запах тобі знайомий, – Орися зазирнула в розщелину, обережно підсунула лице, вдихнула залізистий запах й відсахнулась.

− Бабуню, але як ти здогадалась, де шукати кров?

− Тут були сліди, які ти вже затоптала, поки була біля мене. Вони частково стерлись, але впевнено вели до цього місця. А ще я зверху помітила ось це, − Параска простягла яскраву нитку, схожу на ту, з якої зроблені стрічки, які дівчата вплітають у коси та віночки.

− То Петра вбила дівчина і спихнула у воду? А течія принесла його тіло до корча?

− Можливо, можливо… − похитала головою Параска. − Але незрозуміло, як дівчині стало сили на це. Він був високий та дужий парубок. Ми з тобою тут ще погуляємо, може помітимо чи знайдемо щось цікаве.

***

За деякий час Орися та Параска піднялися на кручу. Там на стежці дівчинка помітила пучок собачої шерсті, який Параска дбайливо загорнула в хустинку. По обіді повернулися до села. На майдані біля церкви вже зібрався народ.

Надворі була спека, тому всі юрбилися біля старої розлогої липи. Люди судили про вчорашній випадок, вигадували небилиці, наводили різні здогадки. Гуділи як вулик.

Параска підійшла збоку та присіла на траві. Говорив її кум, Михайло. Його гучний голос було чутно на весь майдан. Він розповідав, що ще вчора зранку бачив, як Петро з вудками йшов до річки повз його двір. Мабуть, ловив як завжди на Високому березі, заснув і впав у воду.

− Але, пане Михайле, − зауважив хтось з натовпу, − Він же не міг впасти у воду з кручі, там до води ще цілий метр, а то й більше.

− То, може, купатися пішов, − відказав Михайло.

− Ага, в одязі, − втрутилася Манька, і всі разом зашуміли.

− А я бачив, як шинкар з рибою пообіді йшов, − почувся впевнений голос. Всі розвернулись до кремезного парубка. В селі його кликали козак Гаврило. Він ніколи не був на Січі, але славився неспокійно вдачею та постійними бійками.

− А чи не ти днями погрожував прибити Петра за те, що він тебе з шинку п’яного виштовхав? − увернула Манька. Гаврило відразу почав червоніти, що траплялося з ним перед кожним нападом гніву. І невідомо, що було б з Манькою, якби всі не почули стукіт копит.

Здіймаючи куряву на майдані з’явилися вершники. На гнідому коні сидів пан староста, на сірому незнайомий чоловік. Микола Харлампович спішився та привітався з односельцями. Другий не поспішав злізти з коня, тоді все ж подумав і стрибнув на піщаний майдан.

Він був немолодий. Постава видавала людину впевнену та звичну віддавати накази, одне око зав’язане чорною хусткою, на правій руці не вистачає пальців.

− Це пан пристав, − пан староста, махнув рукою в сторону прибулого чоловіка. − Він буде займатися пошуком винного чи винних у смерті мого сина, − додав вже менш впевненим голосом.

− То він не сам утопився? − увернув хтось з юрби, але інші промовчали і почали тихенько розходитись.

***

Коли майдан спорожнів, Параска підвелася з трави й попрямувала з Орисею до господи. До вечора вона поралась, а онука допомагала. Прийшов час зустрічати корів з паші. Село мало кілька гуртків, до яких господарі вигонили свою худобу, сплачуючи пастухам за випас. Щовечора господині виходили на вулицю, щоб зустріти своїх корів.

Параска стояла, спершись на тин та заглибившись у власні думки.

− Здорово, сусідко! − вигукнула Марфа, огрядна жінка з об’ємним бюстом.

− Здорова і ти будь, − відказала Параска.

− Новину чула? − Марфа не чекаючи відповіді затараторила: − Пристав ходив до Кривого шинкаря, допитував за ту рибу, звідки він її взяв. Шинкар клянеться, що знайшов у лісі, на пеньку, буцім, в сітці стояла, то він і узяв. А ще пристав козака Гаврила допитував, але той каже, що після нічної пиятики цілісінький день спав, і жінка його те підтверджує. Та і то не все. Вудки ті, що з ними Петро зранку ходив, пристав у хліві в старости знайшов. А староста божиться, що нічого про ті вудки не знає... Тільки вони сплутані, а були в Петра завжди в порядку.

Прийшли Парасчині корови й вона мовчки погнала їх у двір. Коли закінчувала доїти другу корову, до хліва забігла збентежена Орися.

− Що знову сталося, дитино? − спитала, не полишаючи роботи.

− Я стрічку бачила, ту, з якої ми нитку знайшли… В Оксани в косі. В неї ж одної така на все село. Їй цю красу Остап у подарунок привіз. Всі дівчата заздрили. Вона бідна, звідки на стрічки гроші візьме. А ще Христя, подруга моя, чула, як Оксана плакала, а Остап її вмовляв і казав, що тепер вони зможуть одружитися і весь спадок батька до нього перейде. Всі ж знають, що староста старшого сина – Петра в спадкоємці призначив, а меншого до війська хотів відправити, − видавши цю тираду, Орися замовкла і з очікуванням поглянула на Параску.

***

Коли Орися та її бабуся закінчили вечеряти й збиралися займатися вивченням грамоти, що було їхньою традицією, вони почули стукіт у двері. До хати увійшов пан пристав. Він зупинився в порозі, ніби не наважуючись піти далі без запрошення.

− Проходьте, пане, − відказала Параска.

Пристав зайшов та сів на лаві. Виглядав стомленим. Параска запропонувала йому свіже молоко та хліб, і він з вдячністю взяв той простий харч.

− Налила б Вам чого міцнішого, але я жінка самотня, то мені горілка в хаті ні до чого, − Параска уважно роздивлялась свого гостя.

− Я не вживаю, то ж красно дякую, пані, молоко − то мені найкращий напій після такого дня, − пристав злегка всміхнувся.

− Розумію, що ви до нас не просто так завітали?

− Не просто. Я багато людей обходив, розпитував, чи бува хто чого підозрілого не бачив.

− І що змогли довідатись, дозвольте спитати?

− А ви, я бачу, жінка не проста. Всі зазвичай говорити поспішають, а Ви слухати не проти. Що ж, розкажу, але послуга за послугу. Ви мені теж відкриєте, що ви на Високому березі, де Петро завжди рибалив, знайшли.

− Розкажу, якщо ви готові жінку слухати.

− А звідки ви дізналися, що ми там були? − спитала збентежено Орися, яка доти мовчала і лишень дивилася з-під лоба на гостя.

− Думаю, хтось бачив, як ми в тому напрямку йшли, − зауважила Параска, − та й сліди ми свої лишили на піску між камінням.

− Ви маєте рацію, про це мені пані Марія, та яку в селі всі Манькою кличуть, підказала. Цікава, я вам скажу, жіночка… а пес в неї гарний, такий веселий тварюка, як щеня, − на те Параска тільки хмикнула, а пристав вів далі. − То хочете знати, що я довідався? Спершу оглянув небіжчика. Не помітно, щоб насилля якесь з ним чинили. Між тим череп зламаний, вочевидь від того й помер. Думаю, що парубка вже після смерті зіштовхнули у воду. А ще про людей багато дізнався, та певно вас втомив розмовою, тож ваша черга.

− Та ви, пане, якщо на Високому березі були, могли побачити, що місце то непросте, там ріка повертає. Так от небіжчик любив рибу з кручі ловити, там і зараз трава ще не піднялася, де він сидів. Вочевидь, його звідти зіштовхнули й він, коли впав, вдарився головою об камінь. Потім хтось перетягнув тіло у воду, а течія винесла його до корча. От і все, що мені поки відомо, − закінчила свою промову Параска.

Пристав подякував за гостинність та, розпрощавшись, пішов собі геть.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.