Частина 1.

− Бабцю, бабцю! − гукала Орися, на бігу перестрибуючи через курячий послід у дворі.

− Чого тобі, летиш як навіжена, − сварливо відказала Параска, виходячи з хліва. Жінка щойно завершила вечірнє доїння і від неї йшов запах парного молока та корівника. У руках вона тримала відра, а через плече був перекинутий рушник.

− Сьогодні ж Івана Купала, дівчата вінки пускатимуть, і я хочу, − швидко затараторила дівчинка, відкидаючи неслухняне біляве волосся з загорілого лоба.

− Ще дванадцяти років не має і собі туди ж… − почала глузливо Параска, але онука обвила її шию замурзаними худими руками, рясно обсипаними синцями й подряпинами, та поцілувала у засмаглу щоку. Жінка лишень знизила плечима.

− Та йди вже, гаразд, тільки подивишся на вінки, гляди, через багаття стрибати не лишайся, відразу додому.

***

Параскева − поважна жінка. Її чоловік загинув у сутичці з татарами, коли козакував на Січі багато років тому. Невістка померла, народжуючи єдину дитину – Орисю. Син, як і його батько, звик до вільного способу життя і більшість часу проводив на Січі. Лише часом повертався додому та привозив дорогі подарунки: посуд, прикраси, крам, які мати дбайливо ховала до скрині. За кілька днів починав нудьгувати й вертався до війська. Параска знову лишалася на господарстві зі своєю онукою. Вона давно навчилася обходитися без чоловічої допомоги. Свого часу до неї сватались поважні чоловіки, такі як пан священник і навіть сам пан сільський староста, але вона всім відмовила, не бажаючи підкорюватись сторонній волі.

Ходили чутки, що одного разу розгульні козаки спробували непрохано завітати до Парасчиного обійстя, що стояло край села попід ліс, але жінка дала їм таку відсіч рушницею, яку тримала завжди під рукою, та міцним словом, що вони накивали п’ятами й більше не показувались. Чи то була правда, чи плітки, ніхто достеменно не знав, але з Параскою жартувати не наважувалися.

***

Щойно Орися пішла з хати, її бабуся сіла до столу та, запаливши каганець, почала читати Закон Божий. Мала пристрасть до читання. Окрім неї в селі грамотним був лишень пан священник, який тихенько приносив їй книжки, щоб не бачили інші. Часом книги привозив син, повертаючись з далеких походів. Грамоти жінку навчив батько, що був не простим козаком, а полковим писарем. Він не мав синів, тому вирішив передати свої знання та деякі корисні навички доньці. І це ще одна причина, чому її побоювались односельці.

Параска поринула в читання і здригнулася, коли до хати увірвалася розхристана Орися. Її обличчя при світлі каганця було білим як крейда. Параска відчула, що сталося лихо.

− Виплив, з річки виплив… − тараторила злякана дівчинка.

− Хто виплив? Куди? − допитувалась Параска, обіймаючи Орисю. Коли та трохи заспокоїлась, Параска дізналася, що дівчата прийшли до води пускати віночки й одна з них побачила тіло, що прибилося до берега. Сердега зчинила страшний вереск. Більше нічого онука не бачила, бо злякана разом зі старшими подругами побігла до села.

Параска заспокоїла дитину, тоді накинула хустку на голову, ховаючи свої густі коси, та пішла до річки. Орисю взяла із собою. Перелякане дівча відмовилося саме залишатися вдома.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.