Просто

У понеділок Юля їхала на роботу, подумки повторюючи «мантру», яку сама собі й вигадала.

«Окей, в кінці робочого тижня трохи розважилися в клубі. З ким не буває. Я не стану роздувати з цього значущу подію. Ми просто забудемо про це та просто працюватимемо далі, ніби нічого не сталося. Все просто».

Та на душі було неспокійно.

Втім, ніхто б не міг вловити навіть натяку на незручні емоції, коли менеджерка з’явилася в оупенспейсі. Дружньо привіталася з усіма присутніми, яких поки що було небагато. Відповіла на сто мільйонів питань від Грицька-бубочки (у хлопця підвищена тривожність, він все звіряє по сто разів і постійно у всьому сумнівається). Покосилася на порожнє робоче місце Каті, яка ще не прийшла. Прийняла запрошення на каву від Бублика, адже на спільній кухні за кавою дуже зручно й затишно обговорювати статус проектів (серьйозно!).

Катя приїхала аж о дванадцятій. Пропустила щоденну робочу зустріч, в останню хвилину приславши повідомлення, що запізниться. В глибині душі Юля тоді зітхнула з полегшенням та чудово провела п’ятнадцять хвилин в переговорці наодинці з Бубочкою, вислуховуючи його «доповідь». Але життя невблаганне, і таки настав час зустрітися з наслідками своїх помилок.

Катя відвела очі в ту ж мить, як поглянула в незворушне лице начальниці. Але крім цього не виказала жодних ознак того, що пам’ятає п’ятничні пригоди.

— Вибачаюсь за запізнення. У мене дещо сталося, — рівним голосом промовила координаторка.

— Нічого, буває. Гриць тебе підстрахував на зідзвоні з клієнтом.

Юлія вже вкотре подякувала собі, що не стала жорстко ділити координаторів по проектах. У разі чого ці двоє могли замінити одне одного.

— Молодчинка. Піду зроблю йому каву!

Катя кинула сумку на стіл, гукнула колегу і потягнула на кухню.

Менеджерка відкинулася на спинку крісла, задоволено примружившись. Найважче позаду. Обидві учасниці (Юля свідомо уникала словосполучення «випадкові коханки») дійшли мовчазної згоди: робити вигляд, що нічого не трапилося. Чудово!

І з легкою усмішкою на вустах вона поринула у захоплюючу переписку про бюджет проекту. Відволіклася тільки тоді, коли біля столу замаячив один з програмістів.

— Юль, у нас халепа…

Менеджерка зайшла до вбиральні, втомлено потягуючись. Ще навіть до обіду далеко, а вона вже задовбалась. Може, у відпустку сходити?.. Вперше за два роки…

Але думки про відпочинок враз втратили актуальність, коли Юля побачила координаторку. Стоячи біля раковини, Катя змивала з потилиці кров, тримаючи волосся та марно намагаючись щось роздивитись у дзеркалі.

— Що сталося? — спитала менеджерка.

— Я ж сказала: «дещо», — спробувала віджартуватися постраждала.

— Якщо ти підпрацьовуєш закладчицею та будь-якою миті можеш стати жертвою наркомана, який вграє тебе по голові лопатою, то я маю про це знати, — підіграла Юлія.

— Не переживайте, босс, це просто випадкова бійка в метро. Я, зазвичай, не влаштовую бійцівський клуб кожного разу, як їду на роботу. Тож ваші дорогоцінні проекти не постраждають.

Катя жартівливо перейшла на «ви». Вона продовжувала навпомацки розмочувати напівзасохлу кірку, уникаючи Юліного погляду в дзеркалі.

Менеджерка пирхнула та підійшла впритул до підлеглої.

— Дай гляну. Тобі все одно нічого не видно.

Координаторка пару секунд вагалася, та потім зробила запрошувальний жест. Юлія відкинула пасмо русявого волосся і проінспектувала рану.

— Не так вже й погано, як я боялася. Навіть не наполягатиму на лікарні. Зазвичай, таке само заживає.

— О, дякую! — засміялася Катя. — Я вже боялася, що ти викличеш швидку.

Юлія насмикала паперових серветок, взяла з полички тампон, змочила його під краном та почала відмивати постраждалу, намагаючись торкатись якомога ніжніше.

Сьогодні на Каті був інший парфум, ніж у п’ятницю. Тоді казкова фея носила щось невиразне та солодке («королеві» не сподобалось), але сьогодні запах був свіжий, різкий, гіркуватий. Мабуть, навіть не унісекс, а суто чоловічі парфуми.

«Так, стоп! Я взагалі-то не маю про таке думати. Мені все одно, чим вона напахтилася».

І тут, на додачу, Юля ще й випадково впіймала Катін погляд у дзеркалі — вимогливий, трохи насмішкуватий, цікавий. Координаторка явно насолоджувалася — чи то дотиками руки, що тримала волосся, чи то ситуацією в цілому — і вирішила це не приховувати. Де поділася дівчина, яка сьогодні постійно опускає очі?

Менеджерка на мить застигла від несподіванки.

— З ким ти побилася? — рівним голосом спитала вона, щоб якось відволіктися. Тепер вже Юля була тою, хто уникає погляду.

— Якийсь кончений дід, користуючись щільним натовпом, облапав дівчину. А коли вона почала на нього сваритись, щоб прибрав свої граблі, то він її просто вдарив. Уявляєш, яка скотина?! — Катя в гніві обернулася до Юлії, забувши і про рану, і про все інше. — Ну, на це дівчина дала здачі, і він почав її гамселити. А всі стояли і робили вигляд, що нічого не відбувається! Я була єдиною людиною, що втрутилася. Але ця мразота виявилася на диво сильною, я прям не очікувала такого від дряхлого пенсіонера. На зупинці за волосся нас обох виволік, бо ми стояли близько до дверей. Я не встигла зорієнтуватись. Він сильно штовхнув мене спиною вперед, і я вдарилася об колонну. Але все закінчилося добре: ми з тою дівчиною надавали йому стусанів та стрибнули у потяг. Довелося їхати з пересадками аж на «Виставковий Центр». Сцикували, звісно, ховали пики від ментів, але нам пощастило. Ніхто нас не затримав.

— Чому ви ховалися? — здивувалася Юля. — Ви навпаки мали б звернутися до поліції по допомогу.

Катя скривилася у недобрій посмішці.

— З якої ти планети, чужинко? Хіба не в курсі, чию сторону обирають мусора в таких ситуаціях? Нас із дівчиною загребли б за бійку в метро. Нас! Не його!

Менеджерка знизала плечима. Вона ніколи не стикалася з подібними ситуаціями, навіть коли ще користувалася громадським транспортом. Знала, що трапляються кончені збоченці й недобросовісні стражі порядку. Але експерткою в поведінці поліцейських вона точно не була.

— Добре, давай закінчувати водні процедури, — роздратовано сказала Катя і знову повернула до Юлі потилицю.

Координаторка знову опускала погляд і на дотики вже не реагувала. Вираз її обличчя був відстороненим.

Менеджерка швидко закінчила справу, і вони розійшлися по робочих місцях.

* * *

Пару тижнів все йшло нормально: Юля і Катя спілкувалися тільки на безпечні теми, координаторка перестала опускати очі, більше нікого не довелося відмивати в туалеті… Краса та й годі!

Але одним ранком менеджерка, прибувши на робоче місце раніше за всіх, знайшла у себе на столі флаєр. Глянсовий шматок паперу повідомляв, що гурт «Полюй на мене» наступної п’ятниці виступатиме у якомусь там клубі, назва якого нічого Юлії не говорила. Та й назва музичного бенду також. «Божечки, хто ж так групу називає…» — похитала головою дівчина.

Але потім вдивилася у фото учасників і впізнала бас-гітаристку, яка вразила її на тому пам’ятному концерті, коли…

«І хто ж мені це підкинув?» — примружилася Юля. Втім, вона відсотків на дев’яносто була впевнена, що знає відповідь. Є тут одна панянка, яка полюбляє рок-концерти та рожеві перуки з масками.

У голові промайнула думка: «Може, піти? Минулого разу їхня музика тобі сподобалась». Але Юлія миттю прихлопнула її, як людина прихлопує газетою набридливу муху.

Звичайно, у клуб наступної п’ятниці «королева» не пішла. Сиділа на дивані, хандрила, пила безалкогольне вино та тупилася на фотографію усміхненої і колись живої Магди.

* * *

Понеділковий офіс зустрів її смородом горілої проводки, відсутністю електрики на їхньому поверсі та пронизливо-вимогливим Катіним поглядом.

— Світла не буде як мінімум півдня, — життєрадісно повідомив Бублик.

Юля розвела руками.

— Добре, народ. Берімо ноутбуки та ходімо по кафешках, доки там ще є вільні місця.

Менеджерка зі своїми помічниками-координаторами влаштувалася в затишному куточку невеличкої кав’ярні, розташованої неподалік від офісного центру.

— Напої та їдло за рахунок компанії, — повідомила вона підлеглим.

Бригада плідно попрацювала кілька годин, а потім Гриць-Бубочка вийшов покурити.

— Чого не була не концерті? — раптом влоба спитала Катя.

Юля, котра як раз відпила кави, мало не вдавилася від несподіванки. Та йой же, ця дівчина іноді буває надто непередбачуваною! Ох, найняла ж її на свою голову.

— З чого ти взяла, що мене там не було? — незворушно відказала Юлія, повертаючи собі покер-фейс.

— Я шукала тебе.

Катін погляд був таким спраглим, що у менеджерки спітніли долоні. Хоча може, то просто горнятко з кавою занадто гаряче.

«О ні, ні, будь ласка, тільки не це! Відв’яжися від мене зараз, поки все не зайшло надто далеко. Я не хочу розбивати тобі серце».

Юля незворушно знизала плечима, відпила ще ковток і беземоційно втупилася у вікно.

— Може, наступного разу ходімо удвох? Завезеш мене в клуб, щоб мене таку чудесну і гарну не побили в метро по дорозі, — наполягала координаторка, не зводячи очей зі співрозмовниці.

Менеджерка перевела холодний погляд на підлеглу.

— Не думаю, що це хороша ідея. Краще візьми таксі.

Катя хмикнула і на довгу хвилину опустила очі, розглядаючи сліди від кави на стінках чашки. Так, з Юліного боку це було грубо. Але краще, ніж дати хибну надію, яка потім розсиплеться на друзки і поранить ще глибше.

— Я зовсім тобі не подобаюсь? — Координаторка знову дивилася на свою начальницю. Погляд її був сумним та гірким.

Юлія не наважилася відповісти: «так, не подобаєшся», бо це, по-перше, було б неправдою, а по-друге, прозвучало б зовсім жорстоко. Але й заперечити не могла також, бо це матиме наслідки. Як мінімум у вигляді спорадичного сексу в клубах. Як максимум — боже збав! — у вигляді стосунків, від яких тільки гірше буде їм обом.

Тому вона змовчала.

— Це через моє обличчя? — Катін спокійний тон не в’язався зі словами. — Можливо, якщо б я вийшла зростом та фігурою, то ще б мала шанси, а так…

— Що?! Чому ти так вирішила? — не витримала Юля. — Справа зовсім не в тобі. Просто мені ніколи ніхто не подобався в минулому, не подобається зараз і не може сподобатися в майбутньому. Я просто… така людина.

— Я готова на власній крові заприсягтися, що ти тоді чудово розважилася і не проти була б повторити.

— Це була помилка, якої я б воліла не робити. І давай більше не будемо піднімати цю тему.

Катя хотіла ще щось сказати, але кинула випадковий погляд за Юліне плече і замовкла.

Через декілька секунд біля столика намалювався Бубочка.

— Дівчатка, нам світло дали. Ходімо в офіс, а то тут надто тісно й шумно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
lolFrog
10.04.2024 21:21
До частини "Просто"
Читала і все думала: в сенсі безалкогольне вино? Загуглила. Святі яйкі, воно реально існує!))) Хм, схоже Катя імпульсивна людина. Цікаво спостерігати як хвилями змінюється її настрій. Вона набагато сміливіша і безбашеніша, ніж могло здатися на початку роботи. Цікаво чи щось замутиться між цими двома, бо ж Юля явно збирається тримати дистанцію з Катею. Певно це все залежить від настрою автора)) Захоче, взагалі обох кине під потяг у метро, чи з'явиться ще один схиблений дід 😁 З нетерпінням чекаю на проду \о/
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • B der Line
    10.04.2024 21:27
    До частини "Просто"
    Ахаха, так, коли у авторки загострюється депресивний епізод, то персонажі страждають дуже сильно🤣🤣🤣 Але я все ж постараюся не робити цей твір надто темним. Безалкогольне вино -- то тема. Деякі бренди роблять реально один в один з алкогольним, на смак майже не відрізнити. Для Юлі Катина імпульсивність теж стала сюрпризом.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше