Ці квіти — для тебе

У понеділок Юля їхала на роботу, подумки повторюючи «мантру», яку сама собі й вигадала.

«Окей, в кінці робочого тижня трохи розважилися в клубі. З ким не буває. Я не стану роздувати з цього значущу подію. Ми просто забудемо про це та просто працюватимемо далі, ніби нічого не сталося. Все просто».

Та на душі було неспокійно.

Втім, ніхто б не міг вловити навіть натяку на незручні емоції, коли менеджерка з’явилася в оупенспейсі. Дружньо привіталася з усіма присутніми, яких поки що було небагато. Відповіла на сто мільйонів питань від Грицька-бубочки (у хлопця підвищена тривожність, він все звіряє по сто разів і постійно у всьому сумнівається). Покосилася на порожнє робоче місце Каті, яка ще не прийшла. Прийняла запрошення на каву від Бублика, адже на спільній кухні за кавою дуже зручно й затишно обговорювати статус проектів (серьйозно!).

Катя приїхала аж о дванадцятій. Пропустила щоденну робочу зустріч, в останню хвилину приславши повідомлення, що запізниться. В глибині душі Юля тоді зітхнула з полегшенням та чудово провела п’ятнадцять хвилин в переговорці наодинці з Бубочкою, вислуховуючи його «доповідь». Але життя невблаганне, і таки настав час зустрітися з наслідками своїх помилок.

Катя відвела очі в ту ж мить, як поглянула в незворушне лице начальниці. Але крім цього не виказала жодних ознак того, що пам’ятає п’ятничні пригоди.

— Вибачаюсь за запізнення. У мене дещо сталося, — рівним голосом промовила координаторка.

— Нічого, буває. Гриць тебе підстрахував на зідзвоні з клієнтом.

Юлія вже вкотре подякувала собі, що не стала жорстко ділити координаторів по проектах. У разі чого ці двоє могли замінити одне одного.

— Молодчинка. Піду зроблю йому каву!

Катя кинула сумку на стіл, гукнула колегу і потягнула на кухню.

Менеджерка відкинулася на спинку крісла, задоволено примружившись. Найважче позаду. Обидві учасниці (Юля свідомо уникала словосполучення «випадкові коханки») дійшли мовчазної згоди: робити вигляд, що нічого не трапилося. Чудово!

І з легкою усмішкою на вустах вона поринула у захоплюючу переписку про бюджет проекту. Відволіклася тільки тоді, коли біля столу замаячив один з програмістів.

— Юль, у нас халепа…

Менеджерка зайшла до вбиральні, втомлено потягуючись. Ще навіть до обіду далеко, а вона вже задовбалась. Може, у відпустку сходити?.. Вперше за два роки…

Але думки про відпочинок враз втратили актуальність, коли Юля побачила координаторку. Стоячи біля раковини, Катя змивала з потилиці кров, тримаючи волосся та марно намагаючись щось роздивитись у дзеркалі.

— Що сталося? — спитала менеджерка.

— Я ж сказала: «дещо», — спробувала віджартуватися постраждала.

— Якщо ти підпрацьовуєш закладчицею та будь-якою миті можеш стати жертвою наркомана, який вграє тебе по голові лопатою, то я маю про це знати, — підіграла Юлія.

— Не переживайте, босс, це просто випадкова бійка в метро. Я, зазвичай, не влаштовую бійцівський клуб кожного разу, як їду на роботу. Тож ваші дорогоцінні проекти не постраждають.

Катя жартівливо перейшла на «ви». Вона продовжувала навпомацки розмочувати напівзасохлу кірку, уникаючи Юліного погляду в дзеркалі.

Менеджерка пирхнула та підійшла впритул до підлеглої.

— Дай гляну. Тобі все одно нічого не видно.

Координаторка пару секунд вагалася, та потім зробила запрошувальний жест. Юлія відкинула пасмо русявого волосся і проінспектувала рану.

— Не так вже й погано, як я боялася. Навіть не наполягатиму на лікарні. Зазвичай, таке само заживає.

— О, дякую! — засміялася Катя. — Я вже боялася, що ти викличеш швидку.

Юлія насмикала паперових серветок, взяла з полички тампон, змочила його під краном та почала відмивати постраждалу, намагаючись торкатись якомога ніжніше.

Сьогодні на Каті був інший парфум, ніж у п’ятницю. Тоді казкова фея носила щось невиразне та солодке («королеві» не сподобалось), але сьогодні запах був свіжий, різкий, гіркуватий. Мабуть, навіть не унісекс, а суто чоловічі парфуми.

«Так, стоп! Я взагалі-то не маю про таке думати. Мені все одно, чим вона напахтилася».

І тут, на додачу, Юля ще й випадково впіймала Катін погляд у дзеркалі — вимогливий, трохи насмішкуватий, цікавий. Координаторка явно насолоджувалася — чи то дотиками руки, що тримала волосся, чи то ситуацією в цілому — і вирішила це не приховувати. Де поділася дівчина, яка сьогодні постійно опускає очі?

Менеджерка на мить застигла від несподіванки.

— З ким ти побилася? — рівним голосом спитала вона, щоб якось відволіктися. Тепер вже Юля була тою, хто уникає погляду.

— Якийсь кончений дід, користуючись щільним натовпом, облапав дівчину. А коли вона почала на нього сваритись, щоб прибрав свої граблі, то він її просто вдарив. Уявляєш, яка скотина?! — Катя в гніві обернулася до Юлії, забувши і про рану, і про все інше. — Ну, на це дівчина дала здачі, і він почав її гамселити. А всі стояли і робили вигляд, що нічого не відбувається! Я була єдиною людиною, що втрутилася. Але ця мразота виявилася на диво сильною, я прям не очікувала такого від дряхлого пенсіонера. На зупинці за волосся нас обох виволік, бо ми стояли близько до дверей. Я не встигла зорієнтуватись. Він сильно штовхнув мене спиною вперед, і я вдарилася об колонну. Але все закінчилося добре: ми з тою дівчиною надавали йому стусанів та стрибнули у потяг. Довелося їхати з пересадками аж на «Виставковий Центр». Сцикували, звісно, ховали пики від ментів, але нам пощастило. Ніхто нас не затримав.

— Чому ви ховалися? — здивувалася Юля. — Ви навпаки мали б звернутися до поліції по допомогу.

Катя скривилася у недобрій посмішці.

— З якої ти планети, чужинко? Хіба не в курсі, чию сторону обирають мусора в таких ситуаціях? Нас із дівчиною загребли б за бійку в метро. Нас! Не його!

Менеджерка знизала плечима. Вона ніколи не стикалася з подібними ситуаціями, навіть коли ще користувалася громадським транспортом. Знала, що трапляються кончені збоченці й недобросовісні стражі порядку. Але експерткою в поведінці поліцейських вона точно не була.

— Добре, давай закінчувати водні процедури, — роздратовано сказала Катя і знову повернула до Юлі потилицю.

Координаторка знову опускала погляд і на дотики вже не реагувала. Вираз її обличчя був відстороненим.

Менеджерка швидко закінчила справу, і вони розійшлися по робочих місцях.

* * *

Пару тижнів все йшло нормально: Юля і Катя спілкувалися тільки на безпечні теми, координаторка перестала опускати очі, більше нікого не довелося відмивати в туалеті… Краса та й годі!

Але одним ранком менеджерка, прибувши на робоче місце раніше за всіх, знайшла у себе на столі флаєр. Глянсовий шматок паперу повідомляв, що гурт «Полюй на мене» наступної п’ятниці виступатиме у якомусь там клубі, назва якого нічого Юлії не говорила. Та й назва музичного бенду також. «Божечки, хто ж так групу називає…» — похитала головою дівчина.

Але потім вдивилася у фото учасників і впізнала бас-гітаристку, яка вразила її на тому пам’ятному концерті, коли…

«І хто ж мені це підкинув?» — примружилася Юля. Втім, вона відсотків на дев’яносто була впевнена, що знає відповідь. Є тут одна панянка, яка полюбляє рок-концерти та рожеві перуки з масками.

У голові промайнула думка: «Може, піти? Минулого разу їхня музика тобі сподобалась». Але Юлія миттю прихлопнула її, як людина прихлопує газетою набридливу муху.

Звичайно, у клуб наступної п’ятниці «королева» не пішла. Сиділа на дивані, хандрила, пила безалкогольне вино та тупилася на фотографію усміхненої і колись живої Магди.

* * *

Понеділковий офіс зустрів її смородом горілої проводки, відсутністю електрики на їхньому поверсі та пронизливо-вимогливим Катіним поглядом.

— Світла не буде як мінімум півдня, — життєрадісно повідомив Бублик.

Юля розвела руками.

— Добре, народ. Берімо ноутбуки та ходімо по кафешках, доки там ще є вільні місця.

Менеджерка зі своїми помічниками-координаторами влаштувалася в затишному куточку невеличкої кав’ярні, розташованої неподалік від офісного центру.

— Напої та їдло за рахунок компанії, — повідомила вона підлеглим.

Бригада плідно попрацювала кілька годин, а потім Гриць-Бубочка вийшов покурити.

— Чого не була не концерті? — раптом влоба спитала Катя.

Юля, котра як раз відпила кави, мало не вдавилася від несподіванки. Та йой же, ця дівчина іноді буває надто непередбачуваною! Ох, найняла ж її на свою голову.

— З чого ти взяла, що мене там не було? — незворушно відказала Юлія, повертаючи собі покер-фейс.

— Я шукала тебе.

Катін погляд був таким спраглим, що у менеджерки спітніли долоні. Хоча може, то просто горнятко з кавою занадто гаряче.

«О ні, ні, будь ласка, тільки не це! Відв’яжися від мене зараз, поки все не зайшло надто далеко. Я не хочу розбивати тобі серце».

Юля незворушно знизала плечима, відпила ще ковток і беземоційно втупилася у вікно.

— Може, наступного разу ходімо удвох? Завезеш мене в клуб, щоб мене таку чудесну і гарну не побили в метро по дорозі, — наполягала координаторка, не зводячи очей зі співрозмовниці.

Менеджерка перевела холодний погляд на підлеглу.

— Не думаю, що це хороша ідея. Краще візьми таксі.

Катя хмикнула і на довгу хвилину опустила очі, розглядаючи сліди від кави на стінках чашки. Так, з Юліного боку це було грубо. Але краще, ніж дати хибну надію, яка потім розсиплеться на друзки і поранить ще глибше.

— Я зовсім тобі не подобаюсь? — Координаторка знову дивилася на свою начальницю. Погляд її був сумним та гірким.

Юлія не наважилася відповісти: «так, не подобаєшся», бо це, по-перше, було б неправдою, а по-друге, прозвучало б зовсім жорстоко. Але й заперечити не могла також, бо це матиме наслідки. Як мінімум у вигляді спорадичного сексу в клубах. Як максимум — боже збав! — у вигляді стосунків, від яких тільки гірше буде їм обом.

Тому вона змовчала.

— Це через моє обличчя? — Катін спокійний тон не в’язався зі словами. — Можливо, якщо б я вийшла зростом та фігурою, то ще б мала шанси, а так…

— Що?! Чому ти так вирішила? — не витримала Юля. — Справа зовсім не в тобі. Просто мені ніколи ніхто не подобався в минулому, не подобається зараз і не може сподобатися в майбутньому. Я просто… така людина.

— Я готова на власній крові заприсягтися, що ти тоді чудово розважилася і не проти була б повторити.

— Це була помилка, якої я б воліла не робити. І давай більше не будемо піднімати цю тему.

Катя хотіла ще щось сказати, але кинула випадковий погляд за Юліне плече і замовкла.

Через декілька секунд біля столика намалювався Бубочка.

— Дівчатка, нам світло дали. Ходімо в офіс, а то тут надто тісно й шумно.