у бурхливу зливу...

як дивно жити так... -

у темряві в омані,

між відсирілих стін.

дірками диха дах,

з якого на джгутах

гойдаються омели,

зеленим блазнем з них

вишкірюється жах.

спадає у тази

потік речей та речень.

і хтось щосили б'є,

дубасить в тулумбас.

бентежить спокій твій!

і лінь, і тихість зречень,

самотність боязку

жене тим грюком враз.

...хай гуркотить отам,

за обрієм омани.

пульсує де життя,

яке вже не твоє.

там навколо осель

злидення тінь фіскальна -

законолюбна вся,

закон не визнає.

на крик та свари драк

з сапетки наче сипе

промови голосні

та приголос шипінь...

а колесо буття

розкручують зі скрипом

злодюжка та лихвар

без жалю та сумлінь.

той вітряковий млин

розмелює буденність

у зливу проливну

та розбиває мить

у водоспад марнот,

де посміхи та чемність

кружляють у танку,

що піною кипить...

...мовчи!

перечекай

цей час в бурхливій зливі.

сховай в собі себе,

як гривню в гаманці.

а нетлями слова... -

хай пурхають брехливі.

холодний сьорбай чай

та їж гіркі млинці...