Жахіття

Я цілий день тримався. День був не з простих:

Траплялось за день як хороше, так погане.

Але тепер, коли вночі сонячний світ притих,

Я в паніку вхожу від розуміння правди.

Це почалось давно, але і довго я тримався.

Кожен похід в царство Морфея став однаковим мені,

Спочатку я перемагав незгоди, тішився, пишався.

Тепер поразка за поразкою змінили темп душі.

Я засинаю вже під ранок, як світає,

Відтягую по максимуму сон.

Яка різниця, коли він зіграє

Жахів нових у голові сезон.

Спочатку він випробував мене, дивився на страхи.

Вже потім тестував їх комбінацій шифри.

Як виявилось, всі люди були такими,

Допоки у безумстві не програли власні битви.

Проснусь в поту від імітацій щастя,

Або вночі ще переляк зупинить серце.

Погасли промені надії, - нові дайте!

Допоки в глибину пучини не занесло.

Вже привиди живих, фантоми чи підробки,

Творять таке, що кожним разом розриває

Частку душі. А це лиш базові емоції,

Сумно, бо якраз те, що і лякає.

Реалістичність більш реальна ніж можливо.

Прокинувшись ві сні у інший сон,

Пробудження вже більше не манило.

Жахіття поглинало і росло.

Але я зрозумів, що це лиш розум.

Все нереальне! Значить в мене є ще шанс.

Я дам їм бій, а результат вже на ваш розсуд,

Чи зможу розхитать сталий баланс.

Я взяв у руки меч і біг у напад.

Сотні жахіть вмирали від кривавого настрою.

Всіх босів переміг, знищив їх знаки.

І раптом залишився сам на сам з собою.

Коли вбивав я монстрів, відчував їх подив.

Неначе, кожен з них не розумів чому.

Але ніяк не зникла насолода,

Нищити всіх та причиняти сотні мук.

Нікого більш нема, - пуста арена.

Але чому тоді не пробудився?

Жахіття переможені усі ж, напевно?

І тільки потім зрозумів, - одне ще залишилось...