Янгол

20020
Публікація: 08.04.2024
Вірш
Завершено

Летить над небом невідомий силует.

Він дуже дивно простилає свої крила містом.

Та це не птиця, що літає вздовж полів,

Це Янгол, який трошки веселиться.

Створіння, повне білих фарб, різних відтінків,

Не має зла та якостей, якими повні люди.

Вирішило зупинити свій політ й присісти в тіньки

І буде байдуже, хто й як його засудить.

Це не наївність, чи зневага до створінь слабких.

Він - наймогутніший серед осіб навкруги.

Цей Янгол мовчки підлітає до всіх тих,

Хто проживе життя, але його ніколи не забуде.

Віддасть надії келихи, якими тече творчість.

Осяє, наче зірка та зігріє променем своїм.

Ці люди будуть бачить більше ніж усі навкруги,

Що перетворить їх у тих, хто все-таки врятує світ.

Хоч Янгол й добрий, але більше справедливий.

Ніколи не протягне руку тим, хто очорнить її.

На вигляд він дуже веселий, милий.

До ворогів відразу злий, як на війні.

Такий характер покорив усіх у місті,

Його любили старші, а так само й дітлахи.

Вітались кожним разом з Янголом сусіди,

Коли він пролітав хатинками вночі.

Та я не бачив жодної різниці поміж нами.

Він може і створіння неземних корінь,

Але як захочу, то теж таким я стану!

Треба створити білі крила й нестись в бій!

Я цілими роками готувався,

Крил планування загубило усі гроші,

Поставив ціль, для неї ж і старався.

Я стану Янголом! І зникну вже у цьому році!

Злечу у небо, подивлюсь на бога,

Поможу бідним, покараю гріх.

Оце ота небачена свобода,

Таке життя, напевно, я б хотів.

Нарешті, мій костюм готовий,

Збираюсь вже на вежу, щоб пірнати вниз.

Я зможу все, я точно переможу!

Зіваки вже зібрались з-за куліс.

Секундою стрибка, його я бачу, -

Янгол стоїть посеред натовпу людей.

Отже, і я для нього щось, та значу.

І зовсім скоро він розділить наш трофей.

Я розігнався й відштовхнувся вниз,

Розкрились саморобні крила, наче власні.

І полетів, а значить усе зміг.

Та в погляді одному не побачив я пристрасті.

Моментом далі Янгол вирішив піднятись в небо,

Він мовчки поруч із зі мною був, - стали тандемом.

З пташиного польоту зовсім не виднілись силуети.

Так Янгол все-таки літав не для людей, для себе?

А може щирість й доброта були не тими?

Це все зарозумілість, всі слова були пустими...

Він завжди посміхався та був милим,

Але яким було насправді все?

Летіли ми вже вдалині від очевидців,

І янгол вперше показав очі свої,

Блискуче подивившись прямо у зірниці,

Сказав мені, що я все розкусив.

Він давав шанс майбутнього на свій лиш розсуд,

І позбавляв так само всіх, кого бажав.

Він з самого початку мав для цього простір,

Маніпуляціями всіма керував.

Блакитні очі різко стали темні,

Швидкими рухами він вдарив по крилу,

Я втратив висоту й падав на землю,

А він, не дивлячись, летів у далину.

Я впав... Падіння було неприємним, не м'яким.

Хоч цілим був, але крила зламав назавжди,

Від бруду вони почорніли й більш я не злечу.

Та їх не зняти, - янгол їх зачарував своїм ударом.

Вони вросли у спину, - стали як живі.

Я відчував нестерпний біль від сотень їх поранень.

Отримав крила, як хотів, тепер мої.

Та ось ціна, що заплатив була до біса марна.

І, повернувшись в місто, мене зацькували.

-Де Янгол зник, чому у травмах сам?

-Ти Демон! Заздрив й вбив поки не самоті літали!

Відчув я ненависть в очах народу й страх.

Мене одразу вигнали, не дали пояснитись.

У правду вірити ніхто, на жаль, не став.

Мені прийшлось піти навіки та шукати нове місце.

Лиш сподіваючись, що янгол там на мене не чекав.

17.03.2024

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі