54

Сліпий світанком у очах.

Безперестанку себе втрачати,

коли кожен навколо шлях

відчувається як початок.

Починається як нічого,

проповзає крізь вибух сліпо.

На дорозі каміння свого

вдосталь є на ефект Едіпа:

хоч зустрів і хвилину слави,

сумніваюсь, як переконував всіх,

бо кожен, що нахлинув, провал

самовиконуваний.

Поставив перекору війни

цей маніфест: стати з собою чесним.

Хто ж знав, що самодіалог мені

тепер опиниться найважчим тестом.

Вже подякував собі минулому:

Мене надихає, скільки можеш ти.

Разом стільки здобули,

але не знаю, чи я зможу продовжити.

Правда вдячний за життя мрії,

ти дав мені все, що я так хотів.

Боже, пробач мої непостійні дії.

Втім,

коли з емоцій лишилась лиш млявість,

коли дійсність дає під дих,

я звик постійно повертатись

сюди.

Тут вже пустують наші споруди,

і я знову кресало для себе сам.

Скажи, ким би не наважилась бути,

чи ти сумувала по тим часам?

Чи надихаєшся мною зараз?

Скільки пішло за ці роки.

Мої тексти - це все, що про них зосталось,

з тих пір, як я сів на баркас широкий.

Знаю, знаю, я тільки все починаю,

але цю ношу я ніс завжди.

Хоч на відміну від мене ви побачили край,

все одно я бажаю вам всім щасти.