"Вона"

"Моя одержимість дається мені

Немов кисень, назавжди потрібен мені,

Та її почуття, немов попіл, злегка,

Розчинитися може деінде вона."

Вела монологи від свого лиця,

Казала вона їй, та, мабуть, дарма.

Її очі, волосся, манера письма,

Та навіть слова, що казала вона,

Назавжди застрягли у тої в думах.

Та мабуть, дарма, вона стисла слова,

Так поет не прив'язан до чорнил і пера,

Як вона полюбля славити слова

Сказані нею ж, мов пісня німа.

Так художник не візьме і в руки пензля,

Роблячи начерки у полотна:

Розфарбовані ночі, без барву клопочуть–

Так й її одержимість дається їй так,

Невже легко прийняти незмінний той факт,

Що вона і залежність залишаться там,

Де і око чиєїсь не підвладне путям?