Я й далі не зачинятиму вікон

Серед темряви, мов птах уночі,

Шукаєш вихід, відбиваючись крилами,

Не знаходиш виходу, мов на дні криниці,

Але я стою поруч, опираючись силами.

Кажу: "Не ламайся, спинися, люба,

Темрява, мов стіна зі снігу, така ж холодна,

Але ця ніч, тепла та така груба.

Лишайся поруч, не лишайся одна.

Нехай ніч тебе ранить, знову й знову,

І хай дотики її стають неприйнятними

Лишайся, навіть поміж крику та грому

Лишайся, навіть якщо я тебе не спинятиму

Давно було слід визнати.

Ми одинокі, усі ми зачинені

Ти знаєш, нікого не можна втримати,

І що всі мої вікна насправді завжди відчинені

Які можуть можуть бути образи та скарги?

Я ніколи тебе нічого не проситиму.

Найбільше я хочу - не відпускати

Найменше - тримати силою

Я й далі буду чекати на тебе

Щось забуваючи з віком,

Я просто буду тут, не зачиняючи вікон,

Згадувати з часом, забувати з віком.