По той бік Різдва

Зимова ніч огорнула пронизливим холодом старий Поділ, зануривши столицю до густої темряви. В одному із вікон занедбаної будівлі жеврів самотній помаранчевий вогник, але навряд хтось з городян міг здогадуватись, що саме відбувається за міцними, потрісканими від часу дверима.

На дерев'яному столі, що причаївся у невеликій кімнаті виблискували численні хірургічні інструменти, які зважаючи на темряву за вікном мали особливо химерний вигляд. Поміж високих стелажів з книгами протиснувся худорлявий чоловік, одягнений у зелений медичний костюм, поволі зупинившись навпроти розкладеного на столі інвентарю.

— Отже, механічний протез, — мовив чоловік, ховаючи під капелюхом пасма довгого чорного волосся.

На дубовому стільці навпроти лікаря відкинулася струнка жіноча фігура, спокійно вдивляючись у напівтемряву кімнати.

— Я працював над цією річчю кілька місяців, аби максимально адаптувати її до тутешніх умов, — продовжив загадковий хірург, знову гублячись поміж низки стелажів.

За кілька секунд чоловік повернувся та обережно поклав на поверхню столу блискучий предмет. На обличчі жінки промайнула легка посмішка і швидко підвівшись, струнка постать рушила вперед. У приміщенні раптово спалахнуло яскраве світло люмінесцентних ламп, миттєво вихопивши кімнату із тенет мороку.

— Чудово! — захопливо мовила темноволоса красуня, торкаючись пальцями холодного металу. — Не будемо гаяти часу Крук. Завтрашня ніч вирішальна і я маю бути готова.

Чоловік підійшов до вікна та на мить визирнувши надвір, щільно зачинив дерев'яні віконниці. Повернувшись на своє місце, Крук відкрив шухляду столу, діставши звідти чорну різьблену шкатулку. Під старою дерев'яною кришкою заховався багаторазовий шприц, що лежав в оточенні кількох ампул, які сяяли гнітючим зеленим світлом.

— Прошу до сусідньої кімнати, — мовив Крук, вказуючи на ледь помітні двері праворуч від столу. — Усе додаткове обладнання розташоване там, гадаю ви будете задоволені результатом!

— Я певна ти знаєш, що робиш, але пам'ятай - якщо схибиш у розрахунках, мені стане й однієї руки, аби відправити тебе до пращурів! — рішуче попередила нічна гостя.

Крук мовчки відвернувся до потаємних дверей і діставши з кишені мідний ключ, хутко відчинив їх.

— Проходьте, Соломія. За кілька хвилин складу вам компанію, — порушив тишу чоловік, споглядаючи, як його майбутня пацієнтка неквапливо занурюється до темряви за дверима.

Крук добре знав свою лиху справу, зазнавши слави міського чаклуна, що знається на медицині й за гарну платню ладен надати послуги тим, кому немає шляху до звичайної лікарні. Незвичний за своїм походженням механічний протез був унікальним, оскільки потрапив в тутешні краї з незнаних для звичайних людей світів. Завбачливо придбаний жінкою на теренах позаземного ринку він мав слугувати не лише, як довершена імітація руки.

За кілька годин двері кімнати відчинилися і з них повільною ходою вийшла Соломія, зупинившись біля знайомого столу.

— Зараз принесу, — коротко мовив Крук, витягаючи з-за стелажів високе дзеркало у дубовій рамі.

З відбивання на Соломію дивилася висока молода жінка. Пасма довгого чорного волосся спадали на сіру футболку, що ховала під собою ремінь обтислих, латексних штанів. Зручні шкіряні черевики нечутно відтворили кроки своєї власниці, аби та відступивши могла побачити себе на повний зріст. Соломію можна було легко назвати справжньою красунею, якби замість сріблястого протеза, що тягнувся до передпліччя знаходилась тендітна жіноча рука.

Піднявши догори нову правицю Соломія поворушила механічними пальцями, що миттєво відгукнулися на рефлекс до найменших дрібниць відтворивши заданий імпульс.

— Чудово! — задоволено мовила жінка.

Крук зробив справу на вищому рівні, через що операція минула практично безболісно й з мінімальною крововтратою для пацієнта.

— Які плани на вечір, пані Соломія? Маєте намір вкрасти місяць? — посміхнувся Крук.

— В цьому не має потреби, оскільки Місяць вже давно наш, — задумливо відповіла жінка. — Нам потрібна Земля!

В очах Крука промайнув непідробний інтерес.

— Відколи портал здатен переносити до нашого світу більш ніж одного візитера? — поцікавився чоловік.

— Ніч перед Різдвом. — коротко відповіла Соломія. — Здавна ця пора вважалася часом, коли світи живих та мертвих стають ближчими одне до одного. Хтось заради розваги, дехто за іншої мети, люди вдаються до магії тим самим невимушено відкриваючи заборонену для себе завісу пітьми.

— Я чув, — перервав співрозмовницю Крук. — Загадковий час коли відкривається небо і мертві отримують можливість навідати живих…

— Не лише це, — пошепки відповіла Соломія задумливо вдивляючись на своє відбивання. — Заразом із великим сплеском магічної енергії відкривається портал для інших мешканців всесвіту, головне знайти потрібне місце, бо кожного року воно з'являється у різних куточках світу.

— Нехай, для мене завжди буде робота, — відказав Крук. — Пропоную не гаяти часу і випробувати нашу іграшку.

Залишивши будинок, Соломія у супроводі Крука дісталася занедбаного подвір'я, зупинившись навпроти порожнього сміттєвого бака. З неба падав дрібний сніг, рясно вкриваючи довге чорне волосся загадкової жінки та попри легкий одяг, Соломія майже не помічала морозного повітря. На сріблястому протезі завмер малюнок у вигляді гострої криги, яка миготіла блакитним сяйвом, що відчутно контрастувало із зображенням полум'я, котре розташовувалося по інший бік механічної руки. Поміж обох гравіювань розміщувався вмонтований компас, який надійно заховало під собою прозоре броньоване скло.

— Здається він хоче їсти, — посміхнувся Крук, вказуючи на блимаючи малюнки, що прикрашали протез.

За мить у руках хірурга з'явилися дві тонкі пробірки з яскравою рідиною. Перший із дивних набоїв сяяв зимовою блакиттю і невдовзі зник в отворі поряд із гравіюванням криги. Щодо місткості з помаранчевою сумішшю, вона зайняла своє законне місце під емблемою вогню, що палає. Зненацька порожньою вуличкою розлетівся гучний свист, так ніби велетенський пилосмок втягнув у себе добру порцію брухту, після чого індикатори на протезі нерухомо завмерли.

— Прошу! — мовив Крук, пропонуючи жінці випробувати зброю.

Соломія простягнула руку вперед, націливши механічну правицю у напрямку сміттєвого бака та міцно стиснула долоню. З-під сріблястої захисної пластини несподівано з'явилася довга сталева трубка й наступної секунди, яскравий спалах вогню охопив залізний контейнер, слідом за яким миттєво зайнялося сміття.

— Неперевершено! — із захопленням мовила жінка. — Я вже уявляю, як стріхи з соломи зжере вогонь, а лютий вітер своїм холодним диханням лише роздмухуватиме полум'я!

— Навряд у цих краях знайдуться солом'яні дахи, — скептично мовив Крук, стаючи поруч Соломії.

— Хто знає де шукати - знайде. У музеї давно був? — загадково посміхнулася жінка.

За кілька секунд долоня Соломії вдруге перетворилася на кулак і подвір'ям гайнув потужний спалах білої зірки, що широким колом розлетівся навсібіч, загасивши полум'я. На старих цегляних стінах чудернацьким визирунком завмерли численні гірлянди з гострих бурульок.

— Заряди напрочуд концентровані, але мають властивість закінчуватися, — підкреслив Крук, простягнувши Соломії шкіряну сумку, яку завбачливо прихопив із собою, коли залишав будинок.

За мить ліва рука жінки занурилася до кишені латексних штанів, дістаючи звідти маленький шкіряний мішечок.

— Тримай! — мовила Соломія, кидаючи чоловікові його винагороду.

Крук неначе хижий птах спіймав нальоту свою здобич і заплющивши очі подумки відчув зміст гаманця. Чаклунка не збрехала, всередині щільно притулившись одне до одного лежали дрібні алмази.

— А зараз мені час, — мовила Соломія, рушивши старою бруківкою.

— Пані! — раптово озвався Крук, змусивши жінку озирнутися. — Перепрошую за цікавість, чи дозволите поглянути на ваш транспорт?

— Дідько з тобою! — посміхнулась Соломія, вдруге поклавши ліву руку до кишені.

Натиснувши бурштинову кнопку на мініпульті, чаклунка прибрала режим невидимки.

Перед очима Крука поволі з'явилася дивна річ, що неначе проявлялася з самої порожнечі. За формою вона скидалася на високу ступу зроблену із товстого металу. Знизу і до самісіньких країв тягнулися хитросплетіння яскравих діодів, що о цій темній порі здавалися своєрідною химерною гірляндою. На передній панелі керування можна було помітити вигнуте руків'я, яке вочевидь слугувало за кермо.

— Усіляке мені показували, але щоб таке! — мовив Крук. — Не моя справа звісно та все ж, чому саме Різдво? Я трохи розуміюся на магії й повірте мені, що чаклують люди не лише на свята.

Соломія вдруге натиснула кнопку, після чого здавалося суцільний каркас ступи відчинив для своєї власниці розсувні дверцята.

— Зважаючи на таку цікавість я мала б тебе вбити, але сьогодні в мене гарний настрій, — відповіла Соломія. — Хіба ти не вбачаєш у цій ночі символічності? Зіпсовані спокусами з кожним роком все більше людей забувають про справжнє значення свята, яке раніше так шанували. Чи не половина з них не цінує того, що має - гроші замінили їм Бога та лише він ладен врятувати їх. Непотрібні створіння, які не шкодують свого дому, нищать ліси, руйнують стару архітектуру та й досі вбивають одне одного, здається ще частіше ніж раніше.

Крук замислився, шукаючи сенс у почутих словах.

— Не шкодуй їх друже, вони того не варті, — додала жінка беручись долонями за дивне кермо.

Низка діодів спалахнула з новою силою, дверцята поволі зачинилися і літальний апарат почав здійматися вгору, розчиняючись у зимовому Київському небі.

Повернувши ступу у режим привиду, таємнича жінка спрямувала її згідно з запланованим маршрутом. Ніби пропливаючи над землею, чаклунка споглядала на зимову красу нічного міста. Києво-Печерська лавра виблискувала золотом куполів, змусивши Соломію озирнутися, аби наостанок ще раз поглянути на її непідробну чарівність. Згодом незвичайний літальний апарат набрав прискорення й вже за кілька хвилин ступа минала величну постать, що височіла на правому березі Дніпра тримаючи у своїх могутніх руках щит і меч. Невдовзі позаду залишилися й засніжені верхівки дерев Голосіївського парку, а разом із ним і чоловічий монастир. Золотава стрілка магічного компаса безпомилково звітувала Соломії про наближення до потрібного місця, після чого відгукнувшись на рух керма, диво-ступа поволі розпочала своє приземлення.