По той бік Різдва

З кожною хвилиною тиші сумніви усе глибше занурювалися до свідомості Брута. Невже він проґавив її? Ні, це не можливо! Щось приховало могутню ауру чаклунки, але сама пані ще й досі мала перебувати у будинку. Інспектор не зводив погляду із сусідньої хати й врешті побачив те на що чекав.

За кілька хвилин двері протяжно рипнули й поріг неквапно перетнула жінка у довгій блакитній сукні, що майже сягала п'ят. Здавалося попри тонку атласну тканину, відчутний мороз зовсім не бентежив її. Озирнувшись загадкова постать рушила вперед залишаючи на заметеній снігом доріжці акуратні сліди. Брут обережно перекинув через плече сумку й нечутно вийшов надвір крадучись позаду своєї мішені. Чаклунка своєю чергою зупинилися неподалік однієї з численних хатин здійнявши руки до неба. Інспектор зупинився за двадцять кроків від Соломії й схоже досі не був поміченим. Зненацька навпроти жінки почали з'являтися обриси широких аркоподібних воріт. У темній порожнечі спалахували яскраві блискавки, що змінювалися миготінням зірок розпочинаючи похмуру круговерть подібну до кольору нічного неба. Зволікати далі було не можна.

— Зупинись! — порушив тишу рішучий голос Брута.

Соломія поволі опустила руки обертаючись у бік інспектора. Зловісний портал за її спиною почав розчинятися у зимовому повітрі.

— Хто ти самогубцю? — спокійно запитала Соломія вдивляючись в обличчя чоловіка що, споглядав на чаклунку крізь оптичний приціл.

— Зараз ти повільно розрядиш свою іграшку та заклавши руки за голову встанеш на коліна, — пояснив Брут.

У повітрі гучною луною прокотився дзвінкий жіночий сміх після чого інспектор незчувся, як його зброю в одну мить було вибито з рук, а наступний потужний удар звалив Брута додолу. Відпрацьована телекінетична комбінація від чаклунки спрацювала на відмінно й хоча Степан фактично відразу підвівся, наступна психологічна атака змусила інспектора вдруге зануритись у сніг. Нестерпний біль, сталевими лещатами тиснув на скроні та скоріш за все був викликаний потужними мікрохвилями. Поки Брут намагався прийти до тями, Соломія підійшла ближче, схилившись над відкритою сумкою, що злетіла з його плеча.

— Твоє здоров'я! — посміхнувшись мовила жінка, показово зробивши великий ковток святої води.

Брут не розрахував власні сили й самовпевненість зіграла з ним злий жарт. Здійснивши відчайдушну спробу дістатися сумки, обличчям інспектора раптово ковзнув поділ блакитної сукні, обдаючи тіло Брута низкою дрібних електричних розрядів. Чарівне за красою вбрання Соломії - вочевидь саме воно пригнічувало ауру чаклунки не даючи Степанові змогу відчути її присутність у будинку. І воно ж наразі випромінювало пронизливі мікрохвилі, що не давали змоги пручатися, змусивши Брута прибрати руку від сумки.

— Ні, ні, ні! Сьогодні я зверху! — розсміялася Соломія, після чого її черевик із силою врізався в обличчя інспектора.

Відчутний удар помножений на разючий біль у скронях змусив Брута на певний час втратити свідомість. Невідомо, як довго інспектор перебував без тями, але коли розплющив очі Соломія вже повернулась до своєї темної справи й майже відчинила портал. Степан потягнувся до сумки, втім пістолета у ній вже не було. Непримітний портсигар, що заховався в самісінькому куті залишався єдиним примарним шансом на порятунок. Взявши до рук загадкову річ Брут відкрив портсигар, відкинувши його поперед себе. Зображення у вигляді схрещених між собою пістолів миттєво спалахнуло помаранчевим сяйвом, після чого з під сріблястої кришки навсібіч потягнулися тонкі смуги їдкого диму.

Соломії вже майже вдалося прочинити магічну браму, аж раптом із дверей сусідньої хати з'явилися обриси невідомого чоловіка. Міцне тіло незнайомця було прозоре й скидалося на пасма ранкового туману. Зовні примарна фігура нагадувала сердюка - українського воїна доби козацтва, що несли службу у лавах піхоти.

Чаклунка опустила руки, залишивши портал триматися у повітрі, наразі сконцентрувавшись на постаті вояка. Мить! І здійнявши довгий мушкет, сердюк здійснив постріл. Куля пройшла по дотичний лише трохи зачепивши ліве плече Соломії. За лічені секунди крижаний шар, випущений з правиці чаклунки дістався цілі й стрілець перетворившись на крижану скульптуру нерухомо застиг. На блакитній сукні з'явилася пляма чорної крові, втім здавалося жінка не помічала легкого поранення, уважно вдивляючись поперед себе. З-за рогу будинку раптово виник примарний вершник, що здійнявши догори шаблю вже мчав у бік чаклунки. В наступну мить біле сяйво крижаної зірки спинило ратиці коня, швидко перетворюючи тварину і її господаря на крижану брилу. Не втрачаючи нагоди інспектор спробував підвестися, втім завдання виявилося не з легких. Невидимі вібрації ще й досі заважали повноцінному рухові.

Соломія хутко перевела свою зброю в режим вогнемету, аби на певний час дати відпочинок крижаній гарматі. У цей час на обрії з'явилася когорта людей одягнених в старовинний національний одяг, що ніби сірий дим вкривав собою прозорі тіла. В руках колишніх селян майоріли вила й рогачі, втім попри не ліпшу зброю вони злагодженою ходою рухалися назустріч чаклунці. Наступної миті нестримний потік вогню, помаранчевою хвилею пронизав морозне нічне повітря, змусивши привидів задкувати. Портал тьмянів, зливаючись із навколишньою темрявою, але Соломія й не думала спинятися. Зненацька механічна ступа, що покірно чекала свого часу знову набула видимих обрисів і вже прямувала до господині, несучи з собою заповітну сумку із додатковими набоями.

Черговий спалах вогнемету змусив опонентів Соломії відступити, даючи чаклунці можливість дістатися помаранчевих капсул. Хутко перезарядивши зброю, жінка спрямувала її у бік примарних захисників, проте люд несподівано розбігся навсібіч. У повітрі на мить запала тиша, після якої до вух Брута донісся протяжний гул військових барабанів. На зміну селянам до місця сили прямував загін козаків, що окрім численних вогнепалів мав із собою кілька великокаліберних гармат.

Застрибнувши до ступи, чаклунка почала швидко здійматися у повітря, аби уникнути майбутніх атак. Загін примарних стрільців відчайдушно намагався поцілити в неї, але не минуло й хвилини, як ступа й сама перетворилася на привида зникнувши із поля зору.

Соломія віддалилася, а разом із нею і дивне випромінювання, що до цього часу не давало можливості Брутові втрутитися, аби завадити чаклунці. Інспектор насилу підвівся, квапливо шукаючи у снігу втрачений автомат. Примари не припиняли шматувати повітря нечутними, проте справжніми пострілами, втім кулі стрільців не досягали мети. Повернувши собі зброю, Брут помітив високо у горі спалахи блискавок, що слугували передвісниками відкриття магічної брами, проте стріляти наосліп видавалося йому марною справою.

Несподівано загін козаків опустив свою зброю й вони всі, як один спрямували погляди у бік Степана. Настала його черга діяти й невимушено озирнувшись, Брут зрозумів через що примари так уважно споглядали на інспектора. Далеко позаду від Степана, неначе позаземний човен пливла сіра хмара, поволі набуваючи обрисів повітряної кулі. Зауваживши прозору мотузкову драбину, що впала додолу, Брут зрозумів, як саме має вчинити. Зібравши рештки сил інспектор міцніше затис у руці зброю та побіг назустріч дивовижній хмарині. Перекинувши ремінь через плече він зафіксував автомат і вхопившись руками за прозорі мотузки здійнявся у повітря. Диво-куля почала набирати висоту підіймаючи інспектора в холодне зимове небо. Порівнявшись із магічним порталом, куля застигла у повітрі. До ймовірної ціли було не більше двадцяти метрів і міцно зафіксувавшись на примарній драбині Брут врешті зважився. Натиснувши на гачок, інспектор здійснив свій постріл, заздалегідь націливши підствольний гранатомет у напрямку порталу.

Порожнеча раптово спалахнула вогнем відкривши очам Брута ступу із якої неначе з підбитого літака повалила густа чорна кіптява. Незвичайний літальний апарат Соломії миттєво зірвався у бік землі й за лічені секунди крижаною скульптурою застиг поблизу однієї зі старовинних хат. Блакитні заряди у сумці чаклунки здетонували за мить до зіткнення із землею не давши змоги кермувальниці залишити своє місце.

Примарна куля неквапливо опустилася на землю і відпустивши драбину, Брут вкотре за сьогодні повалився на сніг. Інспектор нерухомо лежав вдивляючись у Різдвяне небо. Здається сили остаточно залишили тіло Степана, що з кожною миттю усе більше занурювалося до обіймів холоду. Очі Брута поволі заплющувалися, спокушаючи інспектора віддатись небезпечному сну.

— Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся, ой радуйся земле, Син Божий народився! — лунали голоси примарного вертепу, що несподівано обступив тіло Брута.

Незнайомий чоловік у жупані простягнув Степанові руку, допомагаючи інспекторові встати й здавалося після його дотику тілом розійшлося справжнє тепло. Брут вдячно хитнув головою, перевівши втомлений погляд у бік маленького хлопчика, який тримав в руках невеликий мішок. Степан занурив руку до кишені пальта й дістав звідти жменю льодяників, обережно висипавши їх в торбину малого. Вертеп рушив далі непомітно зникаючи у передранковому світанку, поповнивши власні лави сердюком та козацьким вершником, які перетворившись на яскраве світло залишили свою крижану пастку.

Зараз навкруги було порожньо й аби встигнути залишити музей до появи справжнього люду Брут заходився шукати свій інвентар, збираючи та кладучи зброю до шкіряної сумки.

Насилу відшукавши старий портсигар інспектор зауважив, що до гравіювання пістолів додалося зображення диму у вигляді справжньої чорної кіптяви. Брут дивився на сріблясту річ і не міг стримати гучний сміх. Новітня розробка Бюро просто згоріла. Їдкий дим, що свого часу з'явився під кришкою портсигару не мав жодного відношення до магії, а лише свідчив про відмову складних механізмів та перегрів апарату. Щодо примарних земляків, які самовіддано прийшли на допомогу Брутові логічних пояснень чоловік не мав. Інакше, як Різдвяним дивом це було не назвати. Славетні пращури, що відійшли у небуття повсякчас споглядають за нами з небес, а можливо крокують поруч, тепер Брут точно знав це.

А зараз необхідно поквапитись. За кілька годин до музею повернуться працівники, а заразом із ними й численні гості, що побачать дивну зимову картину. Загадкові та водночас милі оку крижані скульптури вершника й стрільця. Неначе живі творіння невідомого майстра вражатимуть своєю реалістичністю й досконалістю ліній. Втім найбільше за все відвідувачам запам'ятається казкова ступа і її чарівна господиня. Дивина! Трапляється й таке у ніч перед Різдвом.