Смачного

— От, Боже ж мій! Хай в тебе всі вуса повідпадають!

Фаласіївна відштовхнула кота від старенької подряпаної софи. Товстий рудий нявкнув, обійшов її ззаду й встромив кігті в протилежний бік. Зморшки на обличчі старої склалися у посмішку.

— От же ж скульптор бісів…— вона не встигла закінчити, у двері хати постукали.

Фаласіївна визирнула у вікно. На ґанку стояв парубок у військовій формі, трохи позаду нього старший волохатий чоловік смачно затягнувся цигаркою й пульнув недопалок у бік повітки.

— Що вам, хлопці?

Жінка відчинила двері лише на третину, притримуючи їх рукою.

— Куры имеются? — молодший подався вперед, але другий зупинив.

— Ты, бабка, давай собери, что у тебя есть. Ну там огурчики может мариновала? Мы, это, мирные, поняла?

— Зрозуміла, синку, зрозуміла. З льоху на тому тижні все забрали, огірочків немає.

Рука молодшого склалася у кулак.

— Я вам, рідні, пиріжечків напечу, з капусткою, ще трохи залишилось. По обіді буде смачненьке.

Старший штовхнув хлопця у спину й обоє пішли геть.

Фаласіївна рилася у шухляді, час від часу згадуючи Спасителя. Де та бісова склянка? Вона подивилася на зношену обручку, яка міцно охопила її скривлений палець.

— От, Микола, розумний же ж був, хай йому грець! — жінка протерла окуляри кутком барвистої хустки й знову взялася за справу, відштовхуючи одну за одною коричневі бляшанки.

— Ось вона, Миколкина, особлива!

Стара відколупала корок з парафіном. В носі та очах запекло, різкий запах чи то трав, чи то грибів розвіявся по кутках. Фаласіївна пошкандибала до печі, там томилася квашена капустка.

— Нагодую вас, хлопчики, гарненько нагодую — вона підтягнула до себе горщик й вилила туди дивну запашну рідину.

***

— Открывай, бабка! — замкнені двері затримали гостя на порозі.

Фаласіївна поспішила відчинити. Цього юнака вона вранці не бачила. Молодий зовсім, майже прозорі вуса та борідка стирчали на обличчі пташиним пухом. Жінка позіхнула, Боже ж Боже, потім запросила його до хати.

— Щоб, ото, все мені з’їли! Баба старалася! Звільнення дочекалися, дякуємо вам, рідні!

Хлопчина взяв кошик. Пиріжки нагорнуті купою, духмяніли ніс, він проковтнув слину й вийшов на двір.

— Рудий, ти де? — Фаласіївна вдруге обійшла двір.

— От скотиняка!

Вона намітилася зробити третє коло, коли побачила хвіст, що стирчав з під куща. Забувши про свої вісімдесят дев’ять, Фаласіївна стрибнула й вхопила поганця.

— Іди збирайся, години три в нас, не більше.

Кіт виставив кігті, але розморений у теплі, передумав чинити опір. Стара закинула його у кошик, накрила кришкою й перекинула свою ношу хусткою через плече.

Тонка лісова стежка майже зникла за зеленню, Фаласіївна зупинилася важко дихаючи.

— Ще трохи, Рудий.

Там, далі за деревами ще з тієї війни залишилася схованка. Фаласіївна з сестрою та матір'ю ховалася в ній від фашистів, от тепер знову згодиться.

Вона дісталася місця й присіла на повалений стовбур. Старі очі вдивлялися у далечінь. Кіт нявкнув з кошика.

— Чи не десант часом думають висадити, Ваше превосходітельство?

Вона засміялася вголос, а потім перервала себе, тричі перехрестилася, закрила очі й прочитала “ Упокой Спасе наш…”.

— От бачиш, Рудий, недалекоглядність їх згубила, недалекоглядність.

©Кіт 29.04.2024